Має специфіку відповідальність боржника за про-строчення виконання зобов'язання. Вона полягає в то-му, що боржник, який прострочив виконання, відпові-дає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за можливу шкоду майна, що випадково настала після прострочки. Іншими словами, він несе ризик відпові-дальності за випадкове пошкодження або знищення майна, яким він користувався. Наприклад, якщо наймач невчасно повернув найняте майно і це майно в період прострочки було випадково пошкоджене або знищене, то незалежно від вини боржника він повинен буде відш-кодувати збитки кредитору.

Має свої особливості також відповідальність за нане-сення кривди (відшкодування моральної шкоди). Інсти-тут відшкодування моральної шкоди передбачений ст. ст. 6, 7, 440і чинного ЦК України та окремими статтями спеціальних законів ("Про міліцію", "Про Службу без-пеки", "Про захист прав споживачів" та ін.). Відшкоду-вання моральної шкоди досить часто застосовується до таких протизаконних дій, які не складають порушення майнових прав. Хоча це не означає, що порушення осо-бистого права не може поєднуватися з майновою шко-дою. Наприклад, приниження ділової репутації підприє-мця може потягнути ускладнення зі збутом виробленої ним продукції.

Але, як правило, вважається, що особиста кривда не порушує майнових прав особи, а зачіпає лише її особис-ті права. Саме з цього виходив законодавець, коли нада-вав можливість потерпілому самому звертатись до суду з позовом. Ніхто краще за нього не оцінить порушення, не вирішить питання про прощення порушника. За по-рушення особистих прав може настати і кримінальне покарання, але воно має іншу мету — захистити публічні інтереси суспільства, для якого не байдуже ставлення громадян до своєї честі, гідності, ділової репутації; сус-пільство зацікавлене в тому, щоб громадяни дорожили своїми особистими правами. Проте і в цьому разі пере-вага в захисті особистих прав надається самій особі, приватні інтереси в сфері особистих прав законодавець ставить вище публічних.

Чинним законодавством встановлено мінімальний розмір цивільно-правового покарання за особисту крив-ду. Судові надається право в кожному конкретному ви-падкові самостійно визначати суму стягнення на користь потерпілого.

Підсумовуючи сказане, звернімо увагу на таке. Циві-льно-правова відповідальність має на меті не тільки по-новити майновий стан потерпілого, а й покарати право-порушника. Цивільно-правове покарання відрізняється від покарання кримінального: по-перше, майнові стяг-нення у цивільному праві відбуваються на користь по-терпілого, а конфіскація у кримінальному праві прова-диться на користь держави; по-друге, цивільно-правова відповідальність може переходити на спадкоємців, тоді як кримінальне покарання має виключно особистий ха-рактер; по-третє, порушниками цивільних прав, як і кримінальних, можуть бути декілька осіб, але вони при-тягуються до цивільно-правової відповідальності як одна особа (солідарна відповідальність); по-четверте, до циві-льно-правової відповідальності можуть притягуватись треті особи, які участі у правопорушенні не брали (субсидіарна відповідальність). У кримінальному праві та-кого не допускається; по-п'яте, учасники договірних ци-вільно-правових відносин можуть встановлювати розмір відповідальності на випадок порушення умов договору.

Кримінальне-правова відповідальність встановлюється законом.

Таким чином, сфера застосування цивільно-правової відповідальності набагато ширша, ніж будь-якої іншої юридичної відповідальності, а її форми й види дають можливість потерпілому найбільш повно захистити свої порушені права.

Важко погодитися з думкою про те, що у новому кримінальному кодексі доцільно "... визнати обов'язок злочинця відшкодувати потерпілому всі збитки і заподі-яну шкоду...". Кримінальний кодекс — не той норматив-ний акт, в якому про це повинно йтися.

Інша справа, що в КК України доцільно було б пере-дбачити відповідальність за навмисне ухилення від відш-кодування заподіяної шкоди, подібно до відповідальнос-ті за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.