Реферат на тему:

Зміст права власності

Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспек-ти. Під правом власності в об'єктивному аспекті розумі-ють систему правових норм, що регулюють відносини власності. Суб'єктивне право власності — це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної чи юридич-ної особи щодо володарювання над речами (тобто нада-на особі можливість володарювати над певною — належ-ною їй — річчю). Складовими суб'єктивного права влас-ності є правомочність - володіння, користування і роз-порядження речами. Названі правомочності становлять юридично забезпечені можливості власника, вони нале-жать йому доти, доки він залишається власником.

Правомочність володіння — це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактично-му зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти не як по-стійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирі-шувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, якщо особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Це враховує-ться правом при встановленні презумпції законності фа-ктичного володіння, що означає: той, у кого знаходиться річ, припускається її законним володільцем, якщо не буде доведено протилежне.

Володіння може бути фактичним і юридичним, за-конним і незаконним (добросовісним і недобросовіс-ним), давнішним.

Фактичне володіння може виникнути як на законній підставі (договір найму), так і внаслідок протиправного заволодіння (крадіжка, розбій). Через це наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визна-ти його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний титул. Саме це дає привід законне володіння іменувати титульним володінням.

Незаконне володіння не спирається на правову основу, тому його ще називають безтитульним. Незаконне володіння, в свою чергу, поділяється на добросовісне і недо-бросовісне. Добросовісним є таке володіння, за якого во-лоділець не знає і не повинен знати про його незакон-ність (громадянин придбав у комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Різновидом добросовісного володіння є володіння давнісне. Володіння визнається давнісним, коли особа, не вла-сник майна, добросовісно, відкрито і безперервно воло-діє ним як своїм власним протягом строку, що переви-щує строк, встановлений законом. У багатьох європей-ських країнах такий строк встановлюється цивільним законодавством залежно від того, яке майно опинилося у добросовісного володільця. Так, ст. 234 ЦК Російської Федерації передбачає, що набувна давність виникає при володінні нерухомим майном впродовж 15-ти років, а іншим майном — 5-ти років.

Якщо володілець майна знає або повинен знати про незаконність свого володіння, він називається незакон-ним недобросовісним володільцем (привласнення знахідки, краденого майна). Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробленим (фальшивим). Прикладом самовільного володіння буде крадіжка, наси-льницького — грабіж або розбій, підробленого — шах-райство.

Можна сказати, що правомочність володіння — це по-чаток права власності. Виникнення права власності у набу-вача закон пов'язує з моментом передачі — отримання ре-чі, а отримання є нічим іншим, як початком володіння.

Правомочність користування — це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Користу-вання майном може проявлятися по-різному. Наприк-лад, власник земельної ділянки, обробляючи землю, ко-ристується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком.

Власник може використовувати своє майно для здій-снення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не по-рушувати прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, дотримуватись моральних засад суспільства.

У передбачених законом випадках компетентні дер-жавні органи можуть контролювати дії власника, пов'я-зані з користуванням його майном. Так, міліції надаєть-ся право відстороняти від керування транспортними за-собами осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, анулювати ви-даний юридичній особі дозвіл на використання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів та інших предметів і речовин при невиконанні нею встановлених правил користування цими засобами.

Власник може сам користуватися належним йому майном або надати таке право іншій особі шляхом укла-дення договору, передачі речі під заставу тощо. Така пе-редача права користування здійснюється шляхом розпо-рядження майном.

Право користування, як і право володіння, може на-лежати не лише власникові, а й іншим особам на підста-ві, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністра-тивних актів. Так, працівники міліції на підставі п. 26 ст. 11 Закону про міліцію мають право використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать юридич-ним особам чи громадянам, для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставлення до лікувальних закладів осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх доставлення до міліції.

Правомочність розпоряджання — це закріплена нор-мами права за власником можливість визначати долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Якщо правомочність володіння є початком права власності, то з правом розпоряджання пов'язується початок припи-нення права власності назавжди або відокремлення вла-сника від його майна на певний час. Застосовуючи пра-вомочність розпоряджання, власник може своє майно знищити, продати або подарувати, передати в найм то-що. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він, го-ворячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті викори-стання речі (наприклад, власник спалює дрова в печі), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб при-пинити право власності, а на те, щоб вилучити із речі її корисні властивості. Через