Поруч із заповідальним відказом заповідач може зро-бити ще одне розпорядження, яке має назву "покла-дання". У відповідності з покладанням заповідач, необтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для за-гальнокорисної мети.

Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (наприклад, мінералів чи картин) або мо-же зазначити порядок використання залишених ним ру-кописів чи переписки, він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації без-коштовних виставок тощо. (Один з професорів Київсь-кого університету побажав, щоб його спеціальною біб-ліотекою мали можливість користуватися викладачі та студенти факультету, де він протягом багатьох років працював.)

Відмінність заповідального відказу від покладання полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної осо-би, тобто при заповідальному відказі вимагається завжди наявність трьох суб'єктів: заповідача, обтяженого відка-зом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладанні конкретна особа, яка має право вимоги, відсутня.

Виконання покладання може вимагати прокурор, за-цікавлені організації, виконавець заповіту, обов'язок якого полягає в тому, щоб слідкувати за точним вико-нанням заповіту іншими спадкоємцями.

При складанні заповіту заповідач може передбачити, що на день його смерті спадкоємців за заповітом вже можуть померти, або з якихось інших причин не поба-жають прийняти спадщину.

Підпризначення спадкоємця — призначення заповіда-чем додаткового- спадкоємця на той випадок, коли основ-ний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре рані-ше заповідача або відмовиться від спадщини.

Підпризначення спадкоємця потрібно відрізняти від спадкової трансмісії. Якщо для покликання до спадщини підпризначеного спадкоємця треба, щоб він пережив момент відкриття спадщини і щоб основний спадкоємець відпав від спадщини, то спадкова трансмісія має місце у тих випадках, коли спадкоємець, за законом чи за заповітом, помирає після відкриття спадщини і його частка переходить вже до його спадкоємців, які можуть бути як спадкоємцями за законом, так і за заповітом.

Наприклад, заповідач заповів усе своє майно дружині та сестрі. Після його смерті помирає сестра, не встигаю-чи прийняти спадщину. В цьому випадку її частку спадкують її спадкоємці за законом - чоловік, діти (шурин, племінник чи племінниці померлого) або спадкоємці за її заповітом. А це можуть бути зовсім сторонні стосовно її брата особи.

До заповіту може бути включене і розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення похо-вання заповідача, бажання призначити опіку над непов-нолітнім тощо).

У юридичній літературі більшість вчених позитивно ставиться до можливості складання заповіту під відкладальною умовою. Так, заповідач може передбачити в за-повіті (і ця умова буде дійсною), що його син-наркоман лише тоді отримає спадщину, якщо протягом певного часу вилікується.

Звичайно, заповідач не може зобов'язувати спадкоє-мців умовами, які обмежували б їх правоздатність чи ви-конання яких порушувало б закон, або суперечило б нормам моралі. Наприклад, неправомірною умовою от-римання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки — вимога укласти шлюб з певною особою, для сина — вибрати певне заняття тощо.

Законодавець встановлює свободу заповіту, тобто за-повідач може скласти заповіт на користь будь-якої фізич-ної чи юридичної особи, держави, але разом з цим закон забезпечує права та інтереси так званих обов'язкових спадкоємців, тобто осіб, які, незважаючи на зміст запо-віту, завжди мають право на певну частку спадщини.

До обов'язкових, спадкоємців належать: неповнолітні або непрацездатні діти померлого (у тому числі й усино-влені); непрацездатне подружжя; непрацездатні батьки (у тому числі й усиновителі); утриманці померлого.

Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Інші непрацезда-тні родичі померлого — брати, сестри, дід, баба та ін. — не є обов'язковими спадкоємцями.

Незважаючи на зміст заповіту, обов'язкові спадкоєм-ці мають право отримати не менше двох третин частки спадщини, яка б належала їм за законом. Тобто право заповідача на вільне розпорядження своїм майном у да-ному випадку обмежується. В обов'язкову частку входить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади в банківських установах. Обов'язкова частка спад-щини не обтяжується боргами спадкодавця.

Умовою одержання обов'язкової частки не є злиден-ність спадкоємця. Тобто, якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, матеріально забезпечена, отримує пристойну пенсію, має рахунок у банку, неру-хомість і не потребує допомоги, це не позбавляє її права на обов'язкову частку, навіть якщо спадкодавець нама-гався це зробити. За позовом зацікавленої особи, її за-конних представників, прокурора заповіт у судовому по-рядку може бути визнаний недійсним у певній частині.

Чинне законодавство містить спеціальні вимоги що-до розпорядження вкладами на випадок смерті вкладни-ка. Так, у відповідності із ст. 46 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вкладники мають право зробити заповідальне розпорядження на випадок смерті про видачу вкладу будь-якій особі, організації або дер-жаві. Таке розпорядження оформлюється шляхом над-пису на особистому рахунку, або шляхом подання заяви в банківську установу чи складанням на вклад окремого нотаріального посвідченого заповіту.

В цьому випадку: 1) вклад не входить до спадкової маси; 2) він не враховується при обчисленні законної та обов'язкової частки спадщини; 3) він не зараховується до частки спадкоємця за законом чи за заповітом; 4) на нього не звертається стягнення по боргах спадкодавця (за винятком випадків, передбачених законом, наприк-лад, на підставі вироку