Поняття, функції та система інвестиційного права
Загальна теорія права предметом правового регулювання вважає однорідні суспільно-необхідні відносини, що вини-кають у різних сферах суспільного життя. Методом правово-го регулювання таких відносин є особливий спосіб впливу норм права на однорідні суспільні відносини.
Предметом інвестиційного права є суспільні відноси-ни, що виникають у процесі інвестиційної діяльності, відносини з приводу дій громадян, юридичних осіб і дер-жави щодо реалізації інвестицій.
Суспільні відносини, що виникають в результаті здій-снення інвестування, складні та багатоманітні. Саме це викликає труднощі у визначенні економічного та право-вого змісту поняття «інвестиції». Поняття «інвестиції», «іноземні інвестиції» визначають по-різному. Саме слово «інвестиції» англійського походження (investments) і оз-начає «капіталовкладення». Таким чином «інвестиції» та «капіталовкладення» — це синоніми.
У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інте-лектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти під-приємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається со-ціальний ефект.
Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації
інвестицій. Залежно від того, де вони здійснюються, ін-вестиції поділяються на-внутрішні (внутрішньодержавні) та зовнішні (іноземні).
Особливої уваги заслуговує аналіз правового змісту іноземних інвестицій.
Проблема визначення змісту іноземних інвестицій як в юридичній, так і в економічній літературі, викли-кана їхньою складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інозем-ного інвестування. Під інвестиціями розуміють фінан-сування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі у діяльності підприємства, завдяки яко-му інвестор може здійснювати, певною мірою, управ-лінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, в результаті яких встанов-люється контроль над процесом прийняття рішень в іноземному філіалі. При цьому, крім матеріальних та фінансових ресурсів, за кордон переводяться такі спе-цифічні активи, як компетенція її управляючих і тех-нічних знань; операції компанії, що здійснюються за кор-доном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, і які дають інвестору право контролю над цими компаніями та ін. Таким чином ми бачимо, що у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капітало-вкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку та, тою чи іншою мірою, контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені.
Існує багато форм і видів інвестицій. Іноземні інвести-ції можуть поділятися на інвестиції у вигляді позик чи кре-дитів (позичковий капітал) та на інвестиції у вигляді пря-мих чи портфельних інвестицій (підприємницький капі-тал). Під прямими інвестиціями розуміють інвестування у виробничі та інші підприємства (спільні або такі, що пов-ністю належать іноземному інвестору). Під портфельними інвестиціями розуміють покупку акцій, облігацій та інших цінних паперів.
За формою вивозу капіталу інвестиції поділяються на:*
інвестиції у формі позичкового капіталу (позики міс-там, урядам, банкам і т. д.);*
інвестиції у формі виробничого капіталу — створен-ня за кордоном промислових підприємств, скупка уже існуючих, скупка акцій;*
вивіз торгового капіталу — для будівництва торго-вельних підприємств, складських приміщень і т. п.
За іншою класифікацією розрізняють такі типи інве-стицій:*
реальні (довгострокові вкладення матеріальних кош-тів у галузі матеріального виробництва);*
фінансові (міжнародна кредитно-фінансова діяль-ність);*
інтелектуальні (підготовка спеціалістів, передача досвіду, ліцензій і «ноу-хау», спільні наукові розробки).
Залежно від факторів переміщення виробництва за кордон прямі інвестиції поділяються на такі, що сприяють розширенню експорту:
1)які мають обслуговувати місцеві ринки приймаючих країн;
2) що здійснюються під впливом стимулюючих заходів приймаючих країн.
Для традиційних форм іноземного інвестування ха-рактерною була спільність володіння капіталом, управ-ління, організаційного і технологічного досвіду. Нові ж форми іноземного інвестування поділяють інвестиційний процес на окремі економічні угоди, такі як:*
створення спільних підприємств і відхід від організа-ції власних закордонних підприємств;*
перехід від простої скупки акцій іноземних фірм до створення нових дочірніх підприємств за кордоном;*
перехід від володіння акціями іноземних фірм до ук-ладення з ними довгострокових контрактів;*
розповсюдження акцій головної фірми серед акціо-нерів ії закордонних філіалів;*
дольова участь іноземного інвестора, що не дає пра-ва контролю над підприємством;*
ліцензійні контракти;*
управлінські контракти;*
поставка підприємств «під ключ»;*
угоди «продукт в руки» (на відміну від поставки під-приємства «під ключ», даний вид угоди передбачає під-готовку іноземною фірмою місцевих спеціалістів, які по-винні забезпечити функціонування об'єкта, що буду-ється);*
угоди про розподіл виробництва, про «ризиковані про-екти» (в основному в галузі розвідки і видобування нафти);*
компенсаційні угоди;*
трьохстороннє фінансування;*
міжнародний підряд.
Слід розрізняти державні та приватні інвестиції. Під державними інвестиціями розуміють позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. В цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними договорами, і до яких за-стосовуються норми міжнародного економічного права. Можливі також випадки, коли інвестиції державі надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розумі-ють інвестиції, що надаються приватними фірмами, ком-паніями чи громадянами відповідним суб'єктам іншої країни.
Інвестиційні відносини настільки багатоманітні, що в ряді випадків відносини між державами тісно пов'язані з відносинами між приватними особами. Такий зв'язок ви-никає, наприклад, у разі домовленості сторін міжнародної угоди про взаємний захист та заохочення іноземних ін-вестицій стосовно суброгації, тобто права інвестора пере-дати свої права та вимоги до держави.
Визначаючи правовий зміст поняття «іноземні інвес-тиції», слід звернути увагу на такі моменти. Будь-яка інвестиція — це майно, яке є об'єктом права власності. Вона може бути власністю держави (державні іноземні інвестиції) чи власністю приватних юридичних осіб або громадян (приватні інвестиції). Водночас будь-яка влас-ність є об'єктом правового регулювання. Поняття «іно-земна власність» та «іноземні інвестиції» не є тотожними. Це обумовлено тим, що поняття «власність» більш широке ніж поняття «інвестиції». Інвестиції мають своє чітке ці-льове