Історія розвитку інвестиційного законодавства в Україні
В Російській імперії кінця XIX століття — на початку XX століття не було спеціального законодавства про ін-вестиційну діяльність. На початку століття були прийняті торгове, банківське, акціонерне та інші законодавства, що забезпечували відповідні умови для діяльності вітчиз-няних та іноземних інвесторів.
Ведучи мову про економічну політику Центральної Ра-ди у соціально-економічній сфері, необхідно зазначити, що формальне скасування приватної власності на по-міщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі, проголошення цих земель, а також лісів, вод і надр власністю трудового народу, запровадження державного контролю над випуском продукції промисловості, банка-ми, монополізація найважливіших галузей торгівлі, в тому числі і зовнішньої, залізної, вугільної, тютюнової проми-словості в умовах загального економічного хаосу та роз-рухи, які мали місце внаслідок першої світової війни та недоліків у державному управлінні економікою, не були сприятливими факторами для вкладення вітчизняних та іноземних капіталів у економіку України.
З метою припинення анархії в країні та встановлення твердої влади 29 квітня 1918 р. на Конгресі організації партії Українських хліборобів-землевласників гетьманом України було обрано Павла Скоропадського. У своєму маніфесті «До громадян України» він повернув право приватної власності, надав повну свободу в економічній і фінансовій сферах, ши-рокі можливості приватній ініціативі. Проте ні гетьмансько-му урядові, ні в подальшому Директорії не вдалося стабі-лізувати ситуацію в економічній сфері.
Досвід використання іноземних інвестицій було на-працьовано у Радянському Союзі за часів НЕПу у 20-ті роки нашого століття. B.I. Ленін надавав виняткового зна-чення концесіям та змішаним товариствам як формам за-лучення іноземного капіталу. Багато концесійних угод було підписано із компаніями Німеччини, Англії, США, Франції та деяких інших країн. Однак, участь іноземного капіталу в народному господарстві країни була невели-кою. На 1 жовтня 1928 p. інвестований в рамках кон-цесійних угод капітал складав біля 60 млн. крб '.
На відміну від дореволюційної Росії, залучення іно-земного капіталу після революції вимагало створення особливих умов, особливого правового регулювання. Це було викликано тим, що іноземний капітал був чужим за своїм походженням та приватно-правовою природою для нової соціалістичної правової системи.
Правові основи концесійної політики були сформульо-вані ще в 1918 р. в перших документах уряду Радянської республіки. В цих документах, зокрема передбачалося, що концесіонер повинен був:*
дотримуватися радянського законодавства;*
продавати частину виробленої ним продукції уряду РРФСР за ринковими цінами;*
зарубіжний капітал міг залучатися для організації державних підприємств в Росії з наданням йому в якості компенсації права на оренду невикористаних природних багатств, з наданням йому гарантій виплати відсотків на затрачений капітал, певних пільг;*
за Радянським урядом мало залишатися право участі в доходах та викупу підприємств по закінченні певного строку.
Вищеназвані принципи пізніше увійшли до Декрету Ради Народних Комісарів РРФСР «Загальні економічні та юридичні умови концесій», прийнятого 23 листопада 1920 p. В його вступній частині відзначалося, що РНК по-ставила практичну проблему залучення технічних сил та матеріальних засобів промислове розвинутих держав як з метою відновлення в Росії однієї із основних баз сировини для всього світового господарства, так і для розвитку ви-робничих сил взагалі, що були підірвані першою світовою війною. Концесійні договори мали намір укладати із відомими, такими, що заслуговують поваги, іноземними промисловими товариствами та організаціями.
Умовами надання концесій в Декреті називалися такі:
' Богуславский М. М. Правовое положение иностранных инвести-ций.- М.:СОВИНТЕРЮР,- 1993.- С. 6.*
концесіонеру надавалася винагорода частиною про-дукту, що була обумовлена в договорі, з правом вивезення за кордон (тут ми спостерігаємо надання права на репа-тріацію прибутків);*
концесіонеру обіцяли надання торгових переваг в разі застосування ним особливих технічних вдосконалень в великих розмірах (в цьому положенні ми спостерігаємо зародження надання пільг інвесторам залежно від якісних характеристик інвестиції);*
залежно від характеру та умов концесії продовжува-лися строки концесії для забезпечення повного відшко-дування концесіонеру за ризик та вкладені в концесію технічні засоби;*
концесіонеру надавалося право найму робітників та службовців для своїх підприємств на території РРФСР з дотриманням Кодексу законів про працю або спеціаль-ного договору, що гарантував дотримання, у відношенні до них, "певних умов праці.
В названому Декреті були також визначені гарантії від націоналізації, конфіскації, реквізиції та односторонньої зміни будь-якими розпорядженнями чи декретами уря-ду умов концесійного договору, які надавалися урядом РРФСР іноземним інвесторам.
У 1922 p. були створені Концесійний комітет при Держ-плані та Комісія по змішаним товариствам при Раді праці та оборони. У 1923 p. вони були об'єднані у Головний концесійний комітет при Раді Народних Комісарів СРСР. Функції цього органу визначалися Декретом Ради Народних Комісарів від 21 серпня 1923 p. Концесійні комісії були створені при раднаркомах союзних республік, а також у при ряді наркоматів. У 1925 p. було розширено закордон-ний апарат, що займався встановленням концесійних зв'язків. На додаток до вже існуючих концесійних комісій, в Берліні та Лондоні були створені такі ж комісії в Римі, Токіо, Парижі та Стокгольмі.
Політика залучення іноземного капіталу на початку 20-х років допускала, поряд з концесіями, створення змі-шаних товариств за участю іноземних компаній, насам-перед торгових, а також продаж іноземцям акцій під-приємств у разі збереження за державою контролю за цими підприємствами.
Протягом 20-х років приймалися нормативні акти, що сприяли.розвитку концесій та залученню іноземного ка-піталу в інших формах. Так, у травні 1926 p. Рада Народ-них Комісарів РРФСР прийняла постанову про пільги, що надавалися в рамках концесій при спорудженні житла, фабричних споруд та інших дромислових-об'єктів. 4 дид-ня 1928 p. РНК затвердила Оcновні положення по залученню іноземного капіталу до народного господарства СРСР,