Таким чином, в 20-ті роки була створена певна орга-нізаційно-правова база для залучення іноземного капі-талу. Однак з політичних причин використання інозем-ного капіталу в СРСР не набуло свого розвитку. Почи-наючи з 1928-1929 років нові концесійні договори вже не підписувалися. Ряд концесійних договорів було розірвано. Дострокове розірвання концесійних договорів привело до арбітражних та судових справ, які закінчилися безрезуль-татно для іноземних інвесторів. Було сфабриковано спра-ви про шкідників із числа іноземних спеціалістів, які пра-цювали на концесійних та інших підприємствах. Головний концесійний комітет при РНК СРСР за результатами роз-гляду справи про «антидержавну діяльність» постановою Уряду від 14 грудня 1937 p. був ліквідований.

Після довготривалої перерви, третій етап в залу-ченні іноземних інвестицій до економіки СРСР фак-тично розпочався восени 1986 р. на підставі рішення Політбюро ЦК КПРС про можливість створення спіль-них підприємств. Це рішення було пов'язане із двома Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СССР від 19 серпня 1986 p. № 991 «Про заходи по вдосконаленню управління зовнішньоекономічними зв'язками» та № 992 «Про заходи по вдосконаленню управління економіч-ним та науково-технічним співробітництвом із соціалі-стичними країнами». Таким чином, розпочався перехід до здійснення реформ у сфері зовнішньоекономічної діяльності в СРСР.

Першими нормативними актами про спільні підпри-ємства був Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1987 р. «Про питання, пов'язані із створенням на території СРСР і діяльністю спільних підприємств, між-народних об'єднань та організацій за участю радянських та іноземних організацій, фірм та органів управління». В цьому Указі були визначені умови, що входили до ком-петенції законодавчих органів:*

оподаткування спільних підприємств;*

умови користування для спільних підприємств зем-лею, надрами та іншими природними ресурсами;*

умови вирішення інвестиційних спорів.

Поряд із названим Указом були прийняті Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 р. № 48 «Про поря-док створення на території СРСР та діяльності спільних підприємств, міжнародних об'єднань та організацій СРСР та інших країн — членів РЕВ» та Постанова Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 р, № 49 «Про створення на тери-торії СРСР спільних підприємств за участю фірм капі-талістичних та країн, що розвиваються». В названих по-становах були сформульовані основні правила створення та діяльності спільних підприємств на території СРСР.

Було встановлено штучний розподіл спільних підпри-ємств за ідеологічною ознакою і встановлення певних умов для Їх діяльності шляхом видання двох різних норма-тивних актів.

Так, згідно із Постановою Ради Міністрів СРСР від 13 січня 1987 р. №49 було встановлено обмеження для долі іноземної участі, яка не могла перевищувати 49 від-сотків у статутному фонді спільного підприємства.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 2 грудня 1988 р. № 1405 це обмеження було знято, та передбачено, що розмір долей радянських та іноземних учасників у статут-ному фонді спільного підприємства повинен визначатися за угодою сторін.

У прийнятому згодом загальносоюзному Законі про власність було передбачено не лише створення спільних підприємств, але і, вперше в радянському законодавстві, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам.

Указом Президента СРСР від 26 жовтня 1990 р. «Про іноземні інвестиції в СРСР» було визначено основні на-прямки регулювання іноземного інвестування, а саме:*

можливість створення як спільних підприємств, так і підприємств зі 100 %-ю участю іноземного капіталу;*

можливість портфельних інвестицій шляхом при-дбання акцій та інших цінних паперів радянських під-приємств іноземними інвесторами;*

можливість довгострокової оренди майна та землі іноземними інвесторами;*

надання іноземним інвестиціям не менш сприятли-вого режиму, ніж для інвестицій вітчизняних юридичних та фізичних осіб;*

можливість вільного реінвестування прибутку іно-земних інвесторів, отриманого в радянських карбованцях, а також можливість його переведення за кордон. З метою активізації інвестиційної діяльності за участю іноземних інвесторів передбачалася можливість створення зон спіль-ного підприємництва. Ці положення знайшли своє ві-дображення у подальшому законодавстві.

10 грудня 1990 p. Верховною Радою СРСР були прий-няті Основи законодавства про інвестиційну діяльність в СРСР. В них було визначено коло можливих суб'єктів інвестиційної діяльності (ст.4), встановлено основний правовий документ, який мав регулювати взаємовід-носини між суб'єктами інвестиційної діяльності — договір (угода) (ст.7), передбачено положення про гарантії прав інвесторів та захист інвестицій. Цей законодавчий акт мав декларативний характер, його положення стосувалися інвестиційної діяльності як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Саме в цьому законодавчому акті вперше було передбачено, що інвестиції не можуть бути безкоштовно націоналізованої що до них не можуть бути застосовані заходи, рівні за наслідками націоналізації. Такі дії могли здійснюватися лише на основі законодавчих актів із відшкодуванням інвестору повною мірою збитків, спри-чинених припиненням інвестиційної діяльності внаслідок таких дій.

Наступним етапом розвитку союзного законодавства було прийняття 5 липня 1991 p. Основ законодавства про іноземні інвестиції в СРСР. Прийняття Основ відбувалося в умовах процесу перерозподілу компетенцій між Союзом та союзними республіками. У проекті Союзного договору, опублікованого 9 березня 1991 p., регулювання зовніш-ньоекономічної діяльності було віднесено до спільної ком-петенції Союзу та республік. В прийнятих Основах части-на норм являла собою норми непрямої дії, тобто це були рекомендації республікам з одноманітного врегулювання відносин у сфері іноземного інвестування. Основи скла-далися з преамбули, семи