наявності достатнього ресурсного потенціалу (при-родно-кліматичних умов, корисних копалин, трудових ресурсів, науково-виробничого потенціалу, тощо);*

забезпеченості об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури (яка існує або буде створена в процесі розбудови спеціальних (вільних) економічних зон) згідно з міжнародними стандартами;*

розвинутої системи комунікацій, особливо засобів зв'язку, розгалужена транспортна мережа;*

відсутності (або врахування в документах про ство-рення спеціальних (вільних) економічних зон) еколо-гічних обмежень та заборон щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон з огляду на існуючі або перед-бачувані антропогенні навантаження на навколишнє се-редовище.

Крім цих загальних для всіх територіально-госпо-дарських утворень факторів, повинні враховуватися спе-цифічні умови, характерні для окремих типів спеціальних (вільних) економічних зон. Вони визначаються цільовою і функціональною спрямованістю кожної спеціальної (віль-ної) економічної зони, її зв'язками з позазональною еко-номікою, ступенем інтегрованості в національне і світове господарство, прив'язкою до наявних систем розселення, виробничих та інших об'єктів. Варто також врахувати ступінь зацікавленості органів місцевого і регіонального самоврядування й населення у створенні на відповідній території спеціальної (вільної) економічної зони.

Важливою передумовою ефективного функціонуван-ня спеціальної (вільної) економічної зони є наявність кон-кретної програми її розвитку з визначенням цілей, етапів, завдань, спрямованих на створення відповідної фінан-сово-економічної інфраструктури (банківської, страхової, інвестиційної тощо), термінів їх виконання, обсягів та джерел інвестицій.

З урахуванням сучасної економічної ситуації та вихо-дячи з необхідності ефективного використання наявного природного й виробничого потенціалу і кваліфікованих трудових ресурсів в Україні доцільно сформувати розга-лужену систему спеціальних (вільних) економічних зон різних функціональних типів з перевагою зовнішньо-торговельних, комплексних виробничих і науково-тех-нічних.

За ознаками відкритості та місцерозташування розріз-няють інтеграційні спеціальні (вільні) економічні зони (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазо-нальною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком), зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Вибір варіанту організації спеціальних (вільних) еко-номічних зон визначається двома основними критеріями:

економічна ефективність та оптимальне поєднання типо-вих елементів із специфічними умовами конкретного об'єкта.

Максимальні позитивні результати діяльності спеці-альних (вільних) економічних зон при мінімумі почат-кових витрат забезпечуються створенням зовнішньо торговельних зон різної спеціалізації. Критеріям розмі-щення зон такого типу в цілому відповідають прикордонні регіони, що мають розвинуту транспортну інфраструк-туру, яка обслуговує зовнішньоторговельні вантажопото-ки (Львівська, Закарпатська, Чернівецька області). Тут може бути створено зовнішньоторговельні (експортні, ім-портні, транзитні) зони невеликої площі.

В режимі «порто-франко», з перспективою наступного розширення функцій, можуть працювати порти Одеси, Іллічівська, Ізмаїла, Керчі, Ялти. За умови скоординова-ності економічної політики причорноморських держав у майбутньому може бути створено комплекс вільних мит-них зон малої площі (від 15 до 30 га), об'єднаних у митний союз.

У разі позитивного вирішення питання про будів-ництво «сорок п'ятої паралелі» — трансконтинентальної автомобільної безмитної траси Київ-Лісабон — доцільно сформувати комплекс зовнішньоторговельних зон для її обслуговування.

Об'єктивно існуюча спрямованість ряду підприємств України на випуск високотехнологічної наукомісткої про-дукції європейського та світового рівня, у поєднанні з діяльністю конкурентоспроможних у своїй галузі науко-во-дослідних установ і експериментальних центрів, здатна за короткий час забезпечити комплексний соціально-економічний ефект у науково-технічних зонах різної мо-дифікації.

Умови, які визначають можливість створення науко-во-технічної зони:*

високий науково-технічний потенціал навчальних і дослідних інститутів, центрів, лабораторій і конструктор-ських бюро, що здійснюють перспективні науково-тех-нічні розробки, мають у своєму доробку відкриття та новітні технологічні рішення;*

висока концентрація підприємств, спроможних реа-лізувати у виробництві результати науково-дослідних і конструкторських розробок;*

просторова можливість для розміщення нових фірм;*

сприятливі умови життєдіяльності та відпочинку нау-ково-технічного персоналу;*

перспективи залучення фінансових ресурсів (у на-ціональній та іноземній валютах) для обслуговування роз-витку зони.

Зазначеним умовам великою мірою відповідають за своїм інтелектуальним, кадровим і виробничим потен-ціалом міста Київ, Харків, Львів, Одеса.

Крім того, в Україні доцільно стимулювати створення науково-технічних центрів різної спеціалізації, технопарків та інкубаторів, які навіть при незначних масштабах проектів та галузевій обмеженості досліджуваних проб-лем сприяють розвиткові науково-технічного потенціалу та реалізації інновацій у сфері виробництва.

Перспективним і економічно доцільним є створення багатопрофільних комплексних виробничих зон, у тому числі експортно-виробничих, на основі існуючої вироб-ничої бази, підсиленої національними й іноземними інвес-тиціями. Це сприятиме розвиткові експортного потен-ціалу окремих регіонів та держави в цілому, вирішенню проблем зайнятості населення.

Основними факторами, що обумовлюють вибір вироб-ничої спеціалізації зони, є:*

базовий виробничий потенціал;*

забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури;*

наявність відповідних природних і трудових ресурсів необхідної кваліфікації або відносного надлишку трудо-вих ресурсів (незайнятого у суспільному виробництві на-селення);*

зацікавленність іноземних інвесторів в фінансуванні того чи іншого виробництва.

Зазначеним умовам відповідає ряд регіонів та міст Ук-раїни. Уже найближчим часом можливе створення екс-портно-виробничих зон у ряді західних областей, зокрема у Львівській, Закарпатській та Чернівецькій, а також у Київській області з орієнтацією на випуск продукції точ-ного машинобудування, меблів, виробів легкої промисло-вості.

У південних областях України доцільно організувати зони, спеціалізовані на випуску товарної руди, вугілля, продукції хімічної промисловості. Північні, центральні об-ласті України можуть орієнтуватися на випуск хімічних волокон, окремих видів продукції машинобудування, буді-вельних матеріалів, в тому числі на обробку граніту.

Унікальний природно-ресурсний потенціал України, наявна матеріально-технічна база лікування та відпо-чинку, доповнена необхідними засобами комунікації, не-змінно високий попит на рекреаційні послуги зумов-люють потенційну вигідність функціонування туристсько-рекреаційних зон. Базою для їх створення можуть стати регіон Карпат (зокрема, Закарпатська і Львівська області), Одеська область, Республіка Крим.

Проблеми, пов'язані з фінансуванням та інфраструк-турним забезпеченням спеціальних (вільних) економічних зон, частково можуть вирішуватися шляхом недання ок-ремих незабудованих територій у довготермінову оренду іноземним фірмам на пільгових умовах, з правовим гаран-туванням стабільності визначених договором умов у разі додержання напрямів підприємницької діяльності.

На першому етапі (1994—2000 роки), з метою прак-тичного відпрацювання організаційних, фінансових та ви-робничих механізмів, доцільно створювати спеціальні