Оскільки ОВС, а саме міліція, є одним з найважливіших органів у системі правоохоронних органів за обсягом компетенцій і наближенням до повсякденного життя, то серед головних напрямків реформування повинно стати: відокремлення міліції від ОВС і створення на її базі окремого міністерства, яке виконуватиме тільки функції по захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. При цьому повинна зберігатися і бути досить ефективною взаємодія та чітка співпраця підрозділів новоутвореної структури з підрозділами ОВС; необхідно зменшити до мінімуму штатну чисельність управлінського апарату і збільшити до максимуму штат служб та підрозділів, які мають практичну спрямованість роботи, за допомогою делегування частин управлінських функцій від міністерства до головних управлінь та управлінь в областях, не створюючи при цьому управління, які вирішуватимуть однозначні чи подібні завдання. Це необхідно для чіткого розмежування і забезпечення найбільшого співвідношення функцій міністерства і підпорядкованих підрозділів; звільнити міліцію від непритаманних їй функцій.

Вирішення названих питань можливо лише в процесі реформування системи ОВС, нагальна необхідність якого назріла і спричинена рядом важливих чинників.

ОВС разом із суспільством переживають кризу. А виконання ними багатьох функцій, які безпосередньо не стосуються охорони громадського порядку і подоланню злочинності, негативно позначаються на їхній діяльності. Незважаючи на значну чисельність працівників ОВС, ефективність їхньої роботи по захисту прав і свобод людини поки що, на жаль, недостатня.

Щоб усунути ці та ряд інших недоліків, необхідно виконати такі завдання: максимально підвищити ефективність управління і службово-бойову готовність міліції; створити повноцінну базу її функціонування; широко використовувати позитивно зарекомендовані на практиці форми і методи оперативної, службової і службово-бойової діяльності; впровадити наукові рекомендації і прийнятний в умовах України позитивний зарубіжний досвід; поліпшити роботу з кадрами, підвищити рівень їхнього професіоналізму, виконавчої дисципліни і наукової організації праці; зміцнити ділове співробітництво з іншими правоохоронними органами; встановити і підтримувати на новій основі тісний зв’язок і взаємодію з населенням і громадськими інститутами на місцях; постійно розширювати і поглиблювати взаємовигідні міжнародні зв’язки; поставити на необхідний рівень стан фінансового і матеріального забезпечення; вирішити важливе завдання з правового і соціального захисту особового складу міліції та членів їх сімей; створити необхідні умови для забезпечення внутрішньої безпеки міліції України.

Реальний стан вирішення цих завдань залежить в першу чергу від чинного законодавства. Воно має відповідати сьогоденню, не суперечити один одному і, головне, реалізовуватися на практиці, не мати формального характеру. А це можливо, на мою думку, лише при проведенні всеохоплюючої реформи у політичній, економічної, соціальній та інших сферах. На перший план повинні бути винесені питання реального правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина в усіх галузях життя. Цьому має сприяти розвиток міжнародних відносин нашої держави з іншими країнами, міжнародними організаціями тощо.

З метою підвищення професійно-освітнього рівня ОВС важливо розробити і реалізувати програми розвитку навчальних закладів, наукових установ МВС, цілеспрямованої підготовки висококваліфікованих спеціалістів, які, маючи певну вузьку спеціалізацію, одночасно були б спеціалістами широкого профілю і будь-коли могли показати високий професійний рівень знань.

Отже, необхідність реформи системи органів МВС обумовлена потребами економічних і політичних перетворень, що відбуваються у країні. Удосконалення діяльності системи МВС є необхідною умовою проведення послідовної державної допомоги в даній сфері суспільних відносин. Організація системи МВС, як і будь-якої складної соціальної системи, включає різноманітні відносини, зв’язки, залежність, причому одні з них мають об’єктивно необхідний, а інші – випадковий характер. Тому практичному вирішенню проблем удосконалення діяльності системи МВС має передувати ретельне і гласне теоретичне пророблення намічених перетворень, моделювання запропонованих організаційних і функціональних змін, форм і методів управління.

Сьогодні соціологічні опитування громадян України свідчать, на жаль, що тільки 15% громадян довіряють міліції. Це наводить на невтішні роздуми і одночасно спонукає до рішучих дій реформування, яке має бути в першу чергу спрямоване на створення мобільної, організаційної структури з простими складовими, які виконували б суто властиві їм функції і при цьому не дублювали роботу інших. До складу її входили б професіонали з юридичною освітою, які за моральними, психологічними та людськими властивостями гідні перебувати на службі в міліції.

У сфері управління юстицією.

Стратегічний напрямом діяльності Міністерства юстиції є створення єдиного правового поля нормативно-правових актів, що пройшли експертизу, на відповідність Конституції України та іншим актам законодавства. Для цього доцільно надати органам юстиції повноваження щодо здійснення правової експертизи актів органів місцевого самоврядування і закріпити вказане на законодавчому рівні, зокрема в Законі „Про нормативно-правові акти”.

Збільшення кількості нормативно-правових актів, чинних в Україні, зумовлює необхідність здійснення спеціальних заходів щодо їх систематизації, усунення дублювання, прогалин, протиріч та неузгодженостей. Необхідно врахувати й те, що керівники юридичних служб мають недостатній фаховий рівень, що негативно впливає на стан нормотворчої роботи даних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а це, в свою чергу, – на якість розроблених ними проектів нормативно-правових актів: призводить до дублювання актів законодавства, неузгодженого і нераціонального використання матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів та гальмування нормотворчого процесу в цілому.

З метою вирішення зазначених проблем, на мою думку, необхідно запровадити механізм подвійного підпорядкування юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а на Міністерство юстиції покласти функції методичного керівництва ними щодо розроблення проектів та підготовки відомчих нормативно-правових актів.

У зв’язку