змінені рішенням федерального пар-ламенту і законодавчими органами всіх членів федерації — провінцій; по-ложення про виборче право і виборчу систему та деякі інші змінюються за рішенням федерального парламенту і законодавчих органів 2/3 провінцій, в яких мешкає не менше половини населення країни; нарешті, положення, що стосуються окремих провінцій (зміна їхніх територій або статусу прий-нятої мови), є предметом розгляду парламенту Канади і законодавчих ор-ганів відповідних провінцій. Усі ці рішення приймаються на основі звичай-ної законодавчої процедури.
У Латвії конституція змінюється за рішенням парламенту, прийня-тим кваліфікованою більшістю голосів. Однак найважливіші її статті, що визначають засади державного ладу, можуть бути змінені тільки за резуль-татами референдуму. В Литві, як і в Білорусі, зміни конституції відбува-ються шляхом повторного прийняття поправок. Разом з тим положення ос-новного закону про засади конституційного ладу і про порядок зміни самої конституції можуть бути ревізовані тільки на референдумі. В Молдові по-правки до конституції приймає парламент кваліфікованою більшістю го-лосів. Проте статті, де йдеться про суверенітет, незалежність і унітарний характер держави, а також про нейтралітет як принцип зовнішньої політи-ки, є предметом перегляду виключно за результатами референдуму.
Більшість положень чинної Конституції Росії може бути змінена за результатами голосування в парламенті на основі кваліфікованої більшості у 2/3 та 3/4 загальної кількості депутатів відповідно в нижній і верхній палатах. Прийняті у такий спосіб поправки набувають чинності після схвалення їх органами законодавчої влади не менше 2/3 суб'єктів федерації. Проте для зміни положень щодо основ конституційного ладу, конституційного статусу особи і порядку перегляду самого основного за-кону встановлений ще більш жорсткий порядок. У випадку, коли відповідна пропозиція буде підтримана 3/5 голосів від загальної кількості членів обох палат парламенту, передбачено скликання конституційних зборів, які мають або підтвердити незмінність конституції, або розробити проект нового основного закону. Останній має бути прийнятий 2/3 голосів членів конституційних зборів або виноситься на референдум. Тим самим альтернативою збереження найважливіших положень чинної Конституції Росії може бути лише її повний перегляд.
Деякі конституції розрізняють загальний перегляд їхніх текстів і часткові зміни (Австрія, Іспанія, Португалія, Швейцарія). Звичайно встановлюється більш жорсткий порядок повної ревізії основних законів. Іноді припускається можливість повторного перегляду (Португалія) або частко-вих змін тих самих положень конституції (Греція) лише по закінченні вста-новленого строку. В названих країнах цей строк дорівнює п'яти рокам.
У Киргизстані, Литві й Узбекистані в основних законах передбаче-но, що неприйнята конституційна поправка може бути повторно внесена на розгляд парламенту не раніше, ніж через рік після невдалої спроби. У Білорусі парламент не має права змінювати конституцію в останні шість місяців строку своїх повноважень.
Існують конституції, окремі положення яких визнаються незмінни-ми. «Республіканська форма правління не може бути предметом перегля-ду», — записано в ст. 89 Конституції Франції. Аналогічне положення міститься в Конституції Італії (ст. 139). Положення подібного характеру можна знайти в конституціях Казахстану, Греції й Португалії.
Відомі конституції, що проголошують власну незмінність у цілому. Це, зокрема, Конституція Мексики, яка номінальне не втрачає силу навіть тоді, коли її дія «порушена повстанням». Усе поновлюється з того моменту, коли «народ знайде свободу» (ст. 136).
В основних законах багатьох держав зроблено застереження щодо неприпустимості зміни їх під час оголошеного надзвичайного або воєнно-го стану. В Конституції Чехії записано, що будь-яка зміна основ демокра-тичної правової держави е неприпустимою (ст. 9). Про неприпустимість конституційних змін щодо можливого скасування основних прав і свобод громадян та їх гарантій йдеться у ст. 142 Конституції Молдови.
Взагалі більшу або меншу жорсткість тієї чи іншої конституції, не кажучи вже про положення щодо їх незмінності, не слід сприймати як вихідну ознаку. Ступінь жорсткості конкретної конституції не впливає на її юридичну силу. Жорсткість основного закону лише визначає юридичні можливості його зміни і певною мірою впливає на зміст і стабільність відповідного регулювання.
Це підтверджує і той факт, що існують конституції, які практично перебувають у стані постійної зміни. Такою, зокрема, є чинна Консти-туція Індії. За 1950—1990 pp. до неї було внесено близько 400 поправок. Докорінно реформований зміст конституцій таких європейських держав, як Бельгія та Нідерланди. При цьому значення внесених змін настільки істотне, що може йтися про нові конституції.
Жорсткість конституцій не є перешкодою для їх скасування або за певних умов і до нехтування ними. Усе залежить від динамізму і змісту суспільного розвитку тієї чи іншої країни. Так, за весь період нової історії Франції в цій країні було прийнято 16 конституцій і актів конституційного характеру. У країнах Азії, Африки і Латинської Америки конституції звичайно ставали одними з перших жертв військових заколотів і держав-них переворотів. Починаючи з другої чверті XIX ст., у країнах Латинської Америки загалом було прийнято і потім скасовано близько 150 основних законів. Політична історія окремих з цих країн налічує понад 20 консти-туцій (Болівія, Венесуела, Гаїті). У багатьох країнах Африки, що здобули незалежність у другій половині XX ст., за цей час змінилося по три або чо-тири конституції.
Зазначене вище підтверджує тезу про те, що жорсткість консти-туцій є суто юридичною ознакою і їй не слід надавати абсолютного зна-чення. Можливості і ймовірності конституційних змін у першу чергу ви-значаються економічними і політичними факторами розвитку суспіль-ства. Разом з тим жорсткість конституції значною мірою характеризує її як основний закон.