Особливості еволюції і змісту конституцій
В історії конституціоналізму можна виділити три періоди. Перший — кінець XVIII — початок XX ст. Конституції, прийняті в цей період, назива-ють старими, більшість з них вже не діє. Чинними залишаються конституції США (1787 p.), Норвегії (1814 p.), Нідерландів (1815 p.), Бельгії (1831 p.), Люксембургу (1868 p.), Швейцарії (1874 p.), Австралії (1900 р.) та деякі інші.
Другий період припадає на роки між двома світовими війнами. Він пов'язаний з докорінною зміною політичної карти Європи і виникненням но-вих країн, де були прийняті основні закони. Зміст цих конституцій нерідко відрізнявся від прийнятих у попередній період. Зокрема, вони містили змістовніші положення про права і свободи, встановлювали більш демокра-тичне виборче право і виборчі системи тощо. Іноді ці конституції фіксували зміну форми держави (Австрія і Німеччина). На сьогодні з них чинними за-лишаються лише конституції Фінляндії (1919 p.), Австрії (1920 p.), Латвії (1922 p.) та Ірландії (1937 р.). До конституцій цього періоду слід також від-нести чинну Конституцію Мексики (1917 p.), що є такою насамперед за своїм змістом. Усі ці конституції прийнято називати новими.
Третій період історії конституціоналізму почався у повоєнні роки. У цей час були прийняті конституції Ісландії (1944 p.), Франції (1946 р., на сьогодні тут діє Конституція 1958 p.), Італії та Японії (1947 р.), ФРН (1949 р.), а згодом і Греції (1952 p., потім були введені Конституція 1967 p. і чинна Конституція 1975 p.), Данії (1953 p.). Ще пізніше були прийняті конституції Португалії (1976 p.), Іспанії (1978 p.), Туреччини (1982 p.). Де-що осторонь стоїть Конституція Швеції (1974 p.), зміст і форма якої відмінні від решти названих основних законів. Конституції зарубіжних країн, прийняті після другої світової війни, є новітніми конституціями.
Водночас у повоєнний період здійснено важливі конституційні ре-форми у багатьох розвинутих країнах, де основні закони було прийнято раніше. У цей самий період прийнято нові або суттєво змінено старі кон-ституції в цілому ряді країн Азії і Латинської Америки. Процес деко-лонізації спричинився до введення конституцій у країнах, що здобули політичну незалежність.
У країнах Східної Європи та в інших країнах — членах Ради Еко-номічної Взаємодопомоги (РЕВ) у перші повоєнні роки і дещо пізніше бу-ли прийняті конституції, в яких звичайно проголошувались державна форма так званої республіки народної демократії і соціалістичний вибір. З часом практично в усіх цих країнах були введені нові конституції, в них декларувалася побудова соціалізму або відповідні перспективи. На сьогодні до таких конституцій належать основні закони Куби (1976 p.) і СРВ (1992 p.), а також конституції КНДР (1972 р.) та КНР (1982 p.).
У більшості країн Центральної і Східної Європи на початку 90-х років були прийняті нові конституції. Це конституції Хорватії (1990 p.), Болгарії (1991 p.), Македонії (1991 p.), Румунії (1991 p.), Словенії (1991 p.), Словаччини (1992 p.), Чехії (1992 p.) і Югославії (1992 р.). В Угорщині фор-мально залишається чинною Конституція 1949 p., але в принципово новій редакції 1990 року. Докорінних змін зазнала і Конституція Польщі, де в 1992 p. був прийнятий спеціальний закон, що визначив засади нової ор-ганізації влади («мала конституція»). В тому ж 1992 p. була прийнята новітня Конституція Монголії. До новітніх конституцій віднесені основні за-кони держав, що утворилися на терені колишнього СРСР: Естонії (1992 p.), Узбекистану (1992 p.), Литви (1992 p.), Киргизстану (1993 p.), Росії (1993 p.), Білорусі (1994 p.), Азербайджану (1995 p.), Вірменії -(1995 p.), Грузії (1995 p.) тощо. Усі ці конституції містять цілий ряд положень, які об'єктив-но мають перехідний характер.
Між новітніми конституціями, прийнятими у перші повоєнні роки і в 70-і роки, з одного боку, і введеними у першій половині 90-х років — з іншого, існує певна подібність. Вона зумовлена подібністю умов, за яких приймалася більшість з цих конституцій. Як правило, мало місце понов-лення або становлення демократичної державності після краху тоталітар-них або авторитарних режимів, і конституції вводилися в обстановці ви-сокої політичної активності народу.
Усі новітні конституції мають спільні особливості, більшість з яких лише окреслювалась у попередній період історії конституціоналізму.
1. У новітніх конституціях відображено більш значну роль держа-ви у сфері економіки. Найповніше це виявилось у конституціях, прийня-тих у 70-і та 90-і роки.
2. У новітніх конституціях значно ширше, ніж у попередній період, представлені положення соціологічного змісту і характеру. Обсяг і значен-ня таких положень у різних конституціях неоднакові. Іноді в основних за-конах йдеться про соціальні орієнтири і завдання держави, про проведен-ня реформ, іноді все обмежується конституційною фразеологією, наданням текстам основних законів соціального звучання. І хоча практично всі новітні конституції використовують терміни «суспільство», «соціальний» тощо, вони залишаються насамперед основними законами держави, а не суспільства в цілому.
3. Предметом конституційного регулювання стали відносини, що виникають у рамках політичної системи поза суто державною діяльністю. Це передусім стосується конституційної регламентації таких елементів цієї системи, якими є політичні партії. Певною мірою конституційному регулюванню підлягають інші елементи політичної системи.
4. Новітні конституції містять значно ширший за обсягом, змістов-ний перелік прав і свобод особи. Іноді за кількістю статей відповідні розділи або глави домінують у змісті основного закону.
5. Важливою особливістю новітніх конституцій є наявність у їхніх текстах положень про зовнішньополітичну діяльність держави і співвідношення національного та міжнародного права.
По-перше, конституції окремих держав (Японії, Італії і ФРН) по-своєму підсумували політичні результати другої світової війни. В