Помітне місце серед джерел конституційного права окремих країн зай-мають органічні закови. Вони звичайно приймаються для уточнення або до-повнення положень конституції на основі так званих бланкетних норм остан-ньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами. Так, відповідно до ст. 25 Конституції Франції, «ор-ганічний закон встановлює тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів, їхню винагороду, умови обрання, принципи обираності і неприпус-тимості суміщень». Ст. 63 встановлює: «Органічний закон визначає порядок організації та функціонування Конституційної ради і її процедуру». Подібні положення займають помітне місце у Конституції Франції: ще 12 її статей передбачають прийняття органічних законів, віднесених до сфери організації і діяльності виконавчої та судової влади.

Відповідні положення можна знайти і в Конституції Іспанії. Так, у ст. 81 сказано, що «органічні закони — це закони, що стосуються основ-них прав і свобод, схвалюють статути про автономію, встановлюють по-рядок загальних виборів, а також інші спеціально передбачені Консти-туцією закони». Ст. 72 Конституції Румунії містить перелік органічних законів з двадцяти пунктів. Статтю аналогічного змісту та нумерації зна-ходимо і в Конституції Молдови. Перелік органічних за характером за-конів містить ст. 104 Конституції Естонії.

По суті, органічні закони встановлюють головні конституційно-пра-вові інститути в цілому або їх основи. Порядок прийняття, зміни і скасу-вання їх дещо відрізняється від звичайного законодавства, хоча за юри-дичною силою вони тотожні. У Франції органічні закони приймаються на основі звичайної законодавчої процедури. Але в разі відсутності згоди між палатами ці закони можуть бути прийняті нижньою палатою абсолютною більшістю її загального складу. У будь-якому випадку органічні закони після схвалення парламентом і до офіційного опублікування передаються до органу конституційного контролю — конституційної ради, яка має підтвердити їх конституційність. В Грузії, Іспанії, Португалії, Румунії і Молдові органічні закони приймаються абсолютною більшістю складу пар-ламенту. Такий самий порядок встановлений і в Естонії, хоч у самій кон-ституції назва «органічні закони» не вживається.

Поняття органічних законів відоме також юридичній теорії та прак-тиці США. Але тут воно має інше значення. У США опублікований звід за-конів, який є інкорпорацією федеральних законодавчих актів. Однак інкор-порації не піддані конституція і ряд політико-правових актів, що передували їй: Декларація незалежності 1776 p., Статті Конфедерації 1781 р. та Акт про Північно-Західні території 1787 p. Всі вони розміщені у розділі зводу під назвою «Органічні закони США».

Різновидом законодавчих джерел конституційного права є звичайні закони. Це закони про вибори, громадянство, про організацію та діяльність окремих органів державної влади або їхніх структурних елементів, про над-звичайний стан тощо. Кількість і зміст таких законів у більшості країн пря-мо залежать від обсягу і змісту самих конституцій: чим детальнішим і шир-шим за обсягом є власне конституційне регулювання, тим вужча сфера відповідного законодавчого регулювання. Від інших звичайних законів за-кони, віднесені до джерел конституційного права, відрізняються лише своїм предметом. В окремих випадках джерелами конституційного права є систе-матизовані закони — кодекси. За приклад може правити Виборчий кодекс Франції 1983 p.

За умов федеративної форми державного устрою джерелами консти-туційного права виступають не тільки федеральні конституції і закони, а й конституції (там, де вони введені) і закони суб'єктів федерацій. У Росії до таких актів віднесені не лише конституції республік, а й так звані статути інших суб'єктів федерації, які приймаються і регламентують питання ор-ганізації та діяльності органів державної влади на відповідних рівнях.

До джерел конституційного права слід також віднести прийняті в окремих країнах (Іспанія, Італія, Португалія) спеціальні нормативно-пра-вові акти — статути автономій. Порядок прийняття цих актів має свої відмінності в різних країнах, але у будь-якому випадку відповідні про-цедури грунтуються на взаємодії представницького органу автономії і національного парламенту. До того ж у юридичній теорії і практиці Італії відоме поняття законів областей — автономних одиниць, на які поділена територія цієї унітарної держави. Відповідні акти приймаються обласни-ми радами (зборами) в межах їхньої компетенції. Проте державно-право-ве значення переважної більшості цих актів украй обмежене.

Певне значення як джерело конституційного права мають парла-ментські регламенти (статути). З їхньою допомогою регулюються ор-ганізація і діяльність палат парламенту. Як правило, вони мають вигляд єдиного акта, що вводиться рішенням самої палати і не потребує промуль-гації. У Франції регламенти палат до введення в дію обов'язково переда-ються до органу конституційного контролю, який висловлюється щодо їхньої відповідності основному закону. Звичайно для прийняття регла-ментів потрібна абсолютна більшість голосів членів парламенту. В Угор-щині і Словенії регламенти приймають на основі кваліфікованої більшості у 2/3 кворуму, а в Македонії — складу парламенту.

В англомовних країнах, що сприйняли британську конституційну модель, регламенти являють собою сукупність постійних або тимчасових правил, прийнятих палатами парламенту або встановлених їхніми керівними органами (спікерами).

До джерел конституційного права окремих зарубіжних країн нале-жать деякі акти глави держави та уряду (накази, укази, ордонанси то-що). Наприклад, у державно-правовій практиці Франції має місце введен-ня урядом на основі делегованих парламентом повноважень так званих ордонансів, які підписуються президентом і мають силу законів. Серед них були акти з питань виборчої системи, статусу депутатів парламенту, організації та