від традицій у взаємовідносинах виконавчої влади, яка в ба-гатьох випадках має право ініціювати референдуми, і законодавчої вла-ди. За умов демократичного розвитку гострі протиріччя між референдарною формою прямої демократії та парламентаризмом не виникають, хоча проблеми їх співвідношення і взаємодії є об'єктивними і завжди існують.
Референдарна форма прямої демократії має свої різновиди. Рефе-рендуми класифікують за різними критеріями.
За предметом, за змістом питання, що виноситься на голосування, референдуми бувають конституційними, законодавчими і з питань по-точної політики.
Конституційний референдум — це голосування виборчого корпусу, яке звичайно затверджує основний закон, його перегляд або внесення по-правок до нього. Конституційний референдум, що проводиться у федера-тивній державі, може бути загальнодержавним і таким, що відбувається в межах окремих суб'єктів федерації. Порядок проведення таких рефе-рендумів, їх узгодженість з іншими стадіями конституційної нормотворчості в різних країнах мають свої відмінності.
Практика конституційних референдумів поширена в зарубіжних країнах. Найчастіше конституційні референдуми відбувались у Швейцарії та в США. Проведення таких референдумів у США передбачено конституціями сорока дев'яти штатів з п'ятдесяти (крім Делаверу). За весь період існування північноамериканських штатів як незалежних держав, конфедерації і феде-рації тут було винесено на референдуми кілька десятків проектів конституцій і тисячі конституційних поправок, частина з яких була прийнята.
У деяких штатах перегляд конституції потребує проведення двох ре-ферендумів. Законодавчі збори штату за своєю ініціативою ставлять пи-тання про формування конституційного конвенту. Це питання виноситься на референдум. За умов позитивного його вирішення утворюється конвент, який і розробляє проект конституційної реформи. Такий проект остаточно затверджується також на референдумі. Все це є прикладом взаємозв'язків прямої і представницької демократії.
Законодавчий референдум — це голосування виборчого корпусу, яке звичайно затверджує законопроект або скасовує закон, що набув чин-ності. Така форма референдуму визнана конституціями Данії, Естонії, Ірландії, Ісландії, Італії, Латвії, Португалії, окремих штатів США, Швей-царії та інших. Вона знайшла своє відображення і в основних законах, прийнятих в цілому ряді країн, що розвиваються.
Законодавчий референдум може мати попередній або наступний характер. У процесі проведения попереднього референдуму на голосування виноситься законопроект. Такий референдум практично завжди є затвер-джуючим, ратифікуючим. Предметом наступного, так званого післяпар-ламентського референдуму є перегляд закону, який набув чинності. Це скасовуючий референдум.
Попередній законодавчий референдум відрізняється різноманітністю відповідних процедур. Наприклад, у Данії після прийняття законопроекту парламентом і до промульгації одна третина представницького органу мо-же подати на ім'я його голови письмову вимогу про те, щоб цей законопро-ект був поставлений на народне голосування. Парламент розглядає цю ви-могу і в разі схвалення її повідомляє главу уряду (прем'єр-міністра) про своє рішення. Останній проголошує проведення референдуму.
У Франції президент за пропозицією уряду під час сесії парламен-ту або за спільною пропозицією обох палат може передати на референдум будь-який законопроект щодо регулювання питань організації державної влади або щодо ратифікації відповідних міжнародних договорів.
Своєрідний різновид попереднього референдуму існує в деяких кан-тонах Швейцарії. Тут усі наділені виборчими правами громадяни обов'яз-ково збираються раз або двічі на рік для того, щоб своїм безпосереднім го-лосуванням ратифікувати прийняті законодавчим органом законопроекти.
Основною процедурою проведення наступного референдуму є процеду-ра так званого народного вето. Історично народне вето є однією з перших су-часних форм прямої демократії. Вперше на практиці було реалізоване у 1831 p. в одному з кантонів Швейцарії. Згідно з цією процедурою, якщо у визначений конституцією строк певна кількість виборців в офіційній формі заявить про свою незгоду з прийнятим законом, останній обов'язково вино-ситься на референдум. Залежно від наслідків референдуму такий закон або скасовується, або зберігає силу.
Так, у Швейцарії конституційна процедура народного вето на рівні федерації грунтується на передачі законів і парламентських постанов на референдум за вимогою 50 тис. виборців або восьми кантонів. Ана-логічний порядок введений щодо затвердження міжнародних договорів. Саме ж народне вето далеко не завжди досягає своєї мети. Починаючи з 1848 p. відповідна процедура в масштабах усієї країни була застосована близько 100 разів, проте лише в третині випадків голосування призвело до скасування законів. У США процедура народного вето визнана основ-ними законами двадцяти чотирьох штатів.
В Італії референдум призначається для повного або часткового ска-сування закону на вимогу 500 тис. виборців або п'яти обласних рад. За період з 1945 по 1990 p. процедура народного вето була використана в цій країні лише тричі, що пов'язано з відносно великою кількістю виборців, які можуть стати ініціаторами відповідних референдумів.
Відомі й інші процедури наступного референдуму. Зокрема, в Ісландії встановлений порядок, за яким багато що залежить від глави держави. Якщо президент не схвалює законопроект, останній все ж таки набуває чинності і водночас передається на референдум. У разі підтрим-ки його на референдумі відповідний закон зберігає свою силу, у против-ному випадку — скасовується. Таке право президента слід розглядати як своєрідний замінник права вето.
Референдум з питань поточної політики — це голосування виборчого корпусу, що прямо не стосується конституційної або законодавчої нормотвор-чості. Деякі з таких референдумів за своїм значенням і наслідками нічим не поступаються законодавчим або навіть конституційним референдумам.
Різновидом референдуму з питань поточної політики є плебісцит. Поняття плебісциту в юридичній науці тлумачиться по-різному. Нерідко воно сприймається як синонім загального поняття референдуму. З іншо-го боку, плебісцитами називають референдуми, що не мають законодавчо-го і конституційного характеру. Термін «плебісцит» використовується для позначення голосувань, які проводяться для визначення політичного статусу територій. Зокрема, плебісцити проводяться з питань визначення державної належності окремих територій. У міжнародному праві плебісцит характеризується як засіб і юридична підстава територіальних