Форма державного правління
Форма державного правління — це спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правління зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Однак по суті визначальними тут є взаємовідносини ор-ганів законодавчої і виконавчої влади.
Характер взаємовідносин вищих органів держави є визначальним і з точки зору теорії поділу влад. Ідея поділу влад у найбільш чіткому і послідовному викладі була запропонована вже згадуваним Ш. Монтеск'є. Він розрізняв три влади — законодавчу, виконавчу і судову. Кожна з них мала здійснюватися відповідними органами (органом). Усі три влади ви-значалися як рівнозначущі і взаємно зрівноважені. Ш. Монтеск'є розгля-дав поділ влад не як простий поділ функцій між різними державними ор-ганами, а як розмежування політичних сил, що здійснюється в ім'я політичних свобод. На його думку, зосередження всіх названих влад у ру-ках однієї особи чи групи осіб було б неприпустимим. Як альтернативу деспотизму і гарантію додержання прав і свобод особи розглядали поділ влад і всі наступні прихильники цієї ідеї.
Концепція Ш. Монтеск'є справила великий вплив на розвиток кон-ституційної теорії і практики і, зокрема, знайшла пряме відображення в конституційних актах періоду французької революції XVIII ст. Одне з по-ложень Декларації прав людини і громадянина 1789 p. визначало, що «суспільство, в якому не забезпечене користування правами і не здійсне-ний поділ влад, не має конституції». Характерно, що Декларація у тій чи іншій формі була інкорпорована до змісту багатьох прийнятих за два століття конституцій Франції, включаючи і чинну.
Принцип поділу влад є підґрунтям Конституції США 1787 p., хоча прямо в її тексті він і не згадується. Цей принцип знайшов пряме відобра-ження в структурі американської конституції. Так, перші три з семи статей її головного тексту присвячені організації і повноваженням органів законо-давчої, виконавчої і судової влад. Юридична форма закріплення принципу поділу влад тут має вигляд структурно-функціонального визначення кожно-го з вищих органів держави у нормах основного закону.
Саме така форма закріплення поділу влад довгий час була загаль-ноприйнятою в конституційному праві зарубіжних країн, які реально або номінальне сприйняли названий принцип. У багатьох новітніх конституціях, прийнятих на початку 90-х років XX ст., відповідний принцип до того ж прямо задекларований. Декларуючи на конституційному рівні поділ влад, правлячі кола застерігають необхідність відповідними засоба-ми створити умови для переходу до нових форм державно-політичного життя. З іншого боку, це означає проголошення відмови від раніше прий-нятих принципів організації влади і побудови державного механізму.
Що ж до сучасного розуміння принципу поділу влад, то його зміст, по суті, має два тлумачення, які знаходять втілення в різних формах правління і водночас відбивають власне факт їхнього існування.
Перше тлумачення поділу влад передбачає формальну ізольованість кожної з них, відсутність між ними тісних функціональних відносин. Таке тлумачення поділу влад асоціюється з президентською республікою. Кла-сичним є варіант поділу влад за Конституцією США. Президентсько-рес-публіканська форма правління тут грунтується на жорсткому поділі влад, який, проте, реально означає лише загальне розмежування функціональної компетенції між сферами влади, а точніше — між трьома вищими органа-ми держави,
Особливістю практичної реалізації принципу поділу влад є її зви-чайне доповнення у вигляді так званої системи стримувань і противаг. Ще Ш. Монтеск'є писав, що розподілені влади повинні взаємно врівнова-жуватись. Пізніше ідея стримувань і противаг набула широкого визнан-ня в конституційній теорії багатьох країн. Ця ідея пов'язувалася з не-обхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забез-печити стабільність і сталість у діяльності державних інститутів.
Сама ж система стримувань і противаг, покладена в основу ор-ганізації і функціонування вищих органів держави, втілена в багатьох по-ложеннях Конституції США. Зокрема, остання визначає різні способи формування органів усіх трьох влад: конгрес обирається виборчим корпу-сом, президент — непрямими виборами, колегією вибірників, які, в свою чергу, обираються народом, верховний суд формується спільно президен-том і верхньою палатою конгресу — сенатом. Ідея стримувань і противаг у її конституційному оформленні пов'язується також з різними строками повноважень вищих органів. Усе це покликане забезпечити самостійність відповідних сфер влади.
Найголовнішим є те, що в межах системи стримувань і противаг, відповідно до конституційних норм, створено структуру взаємодій і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси — трьох поділених влад. Так, у США конгрес може притягати президента до відповідаль-ності, використовуючи процедуру імпічменту, а сенат — відхиляти кан-дидатури на зайняття урядових або ряду інших федеральних посад, запропоновані президентом. У свою чергу, президент може перешкодити введенню в дію прийнятого конгресом закону, застосувавши вето. Члени верховного суду призначаються президентом з «поради і згоди» сенату, тобто спільно законодавчою і виконавчою владою. З іншого боку, верхов-ний суд здійснює функцію конституційного контролю законодавчої діяль-ності конгресу і правотворчості президента.
Принцип поділу влад є своєрідним постулатом. У зарубіжній кон-ституційній теорії і практиці до нього звертаються майже кожного разу, коли виникають різні кризові ситуації у сфері державно-політичних відносин владарювання. Все це свідчить про значущість і життєвість цьо-го принципу. Нерідко принципу поділу влад надають суто політичного значення і не фокусують увагу на його юридичному змісті. Такий підхід грунтується на визнанні того, що навіть за умови наявності у державних інститутів різних повноважень і функцій їхні дії спрямовані на досягнен-ня спільної мети. Тим
