земель. В Індії до складу колегії, що обирає президента, входять виборні члени обох палат парламенту і виборні члени законодавчих органів штатів. В Італії президент обирається на спільному засіданні членів пар-ламенту. У виборах також беруть участь по три делегати від кожної з об-ластей, які, в свою чергу, обираються обласними радами. Від однієї з об-ластей обирається один делегат. Існують і інші варіанти заміщення політичної посади президента в парламентарних республіках, але у будь-якому випадку відповідні вибори проводяться за участю парламенту.
Значними особливостями характеризується республіканська форма правління, прийнята в Швейцарії. Нерідко цю країну ідентифікують як парламентарну республіку. Але це не точно. Відповідну форму можна ви-значити як директоріальну республіку.
На рівні федерації органом виконавчої влади в Швейцарії є союзна рада (уряд), яка обирається строком на чотири роки на об'єднаному засіданні палат парламенту. Кожний з членів союзної ради очолює окремий департамент (міністерство). Зі складу союзної ради парламент щорічно оби-рає президента союзу і віце-президента. Останні на цих посадах здійснюють окремі представницькі й почесні функції, зокрема, президент веде засідан-ня союзної ради. Водночас президент і віце-президент виконують функції керівників окремих департаментів, включених до структури уряду.
За Конституцією Швейцарії встановлена несумісність депутатського мандата і членства у складі союзної ради, хоч усі без винятку члени ради мо-жуть брати участь у парламентських дебатах без права вирішального голосу.
Члени союзної ради (міністри) не йдуть у відставку у випадках, ко-ли їхні пропозиції не знаходять підтримки в депутатів представницького органу. Більше того, швейцарська конституція не знає інституту політич-ної відповідальності уряду перед парламентом, хоча союзна рада повинна звітувати на кожній сесії представницького органу. Уряд функціонує про-тягом усього періоду парламентських повноважень. Такий консенсус між законодавчою і виконавчою владою зумовлений тим, що до складу союз-ної ради звичайно обираються представники всіх основних політичних партій. Характерно, що ні союзна рада, ні президент не мають права ве-то на рішення парламенту. Не наділені вони і правом його розпуску.
У цілому прийнята в Швейцарії форма державного правління є унікальною. Її особливості пов'язані з відмінним від інших розвинутих країн балансом між законодавчою і виконавчою владою. Юридичні перед-умови існування цієї форми правління доповнюються широким спектром політичних передумов. До останніх у першу чергу належать глибокі демо-кратичні традиції у сфері державно-політичного життя країни, зумовлені загальними економічними і соціальними факторами її розвитку. За слова-ми відомого державознавця XIX ст. А. Есмена, незважаючи на захоплен-ня, яке швейцарська система державного управління викликає у багатьох, вона не придатна для пересадження на інший грунт. На сьогодні форма директоріальної республіки залишається однією з головних індивідуаль-них ознак державного ладу саме Швейцарії.
Однією з сучасних форм державного правління в розвинутих країнах є так звана змішана республіканська форма, або, враховуючи різноманітність конкретних форм, змішані республіканські форми правління, які нерідко на-зивають парламентарно-президентськими (президентсько-парламентарними) або, що не зовсім вдало, напівпрезидентськими республіками.
Типовою ознакою змішаних форм правління є сполучення рис пре-зидентської і парламентарної республік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність пе-ред представницьким органом. У наші дні змішані республіканські фор-ми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія. До змішаної форми тяжіє і більшість країн, що утворилися на терені колишнього СРСР.
Сутність тієї чи іншої змішаної форми правління визначається не арифметичними підрахунками якостей, що відрізняють її від інших су-часних форм. Найважливішим є співвідношення конституційних і реаль-них повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем'єр-міністр. За таким критерієм окремі країни зі змішаною рес-публіканською формою правління мало чим відрізняються від парламен-тарних (Австрія, Ісландія, Словенія) чи президентських (Польща, Ру-мунія, Франція) республік.
Конституції більшості відповідних держав припускають можливість своєрідного дрейфу форми правління в межах зміни співвідношення повно-важень між президентом і прем'єр-міністром. Це пов'язано з невизначеністю і надмірною узагальненістю окремих конституційних положень щодо вико-навчої влади. Подібна якість основних законів не може сприйматися одно-значно. Як результат, статус президента і прем'єр-міністра може змінювати-ся залежно від суспільно-політичних обставин, що склалися на даний мо-мент, і навіть від авторитету політиків, які займають відповідні посади.
Розглянуті форми державного правління не є характерними для пе-реважної більшості країн, що розвиваються. Пояснення полягає в тому, що форма правління, як і будь-яка інша загальна ознака державного ла-ду, має відповідати реаліям суспільно-політичного життя кожної кон-кретної країни, потребам її розвитку, традиціям тощо.
На сьогодні в країнах, що розвиваються, існують як монархічні, так і республіканські форми правління, хоча домінують останні. Найбільш поширеною в молодих незалежних країнах є форма так званої монократичної республіки. Президентська посада тут заміщується (за не-численними винятками) шляхом загальних виборів. При цьому президент звичайно сам призначає віце-президента. Як правило, президент концен-трує в своїх руках усю виконавчу владу, а уряд вважається допоміжним органом. У ряді країн запроваджено посаду адміністративного прем'єр-міністра, який виступає в ролі не глави уряду, а помічника президента. Адміністративний прем'єр-міністр здійснює функції з координації діяль-ності міністерств і діє лише в межах повноважень, делегованих йому пре-зидентом. У більшості країн, що розвиваються, уряд формується прези-дентом і несе перед ним відповідальність. У переважній більшості країн президент має право розпуску представницького органу.
Монократична республіка практично повністю відкидає принцип