поділу влад. Тут відсутні функціональний розподіл між вищими органами держави та більш-менш збалансована система стримувань і противаг. Вод-ночас для монократичної республіки характерною є також відмова від ба-гатьох засад парламентаризму, зокрема від участі парламенту у формуванні уряду та від інституту відповідальності уряду перед представницьким орга-ном. Президент концентрує в своїх руках усі основні владні повноваження. Його конституційний статус посилюється тим, що він, як правило, очолює правлячу партію, яка е єдиною в країні. В умовах юридичне або фактично встановленого однопартійного режиму відбувається зрощення партійного апарату з державним механізмом. Це також відбивається на позиціях пре-зидента і може сприйматись як характерна ознака значної частини моно-кратичних республік.
У так званих мусульманських країнах збереглась і така реліктова фор-ма правління, як абсолютна монархія (Оман, Саудівська Аравія). Для дея-ких з цих країн характерна історично перехідна форма — дуалістична мо-нархія (Йорданія, Кувейт, Марокко тощо). Загальною ознакою дуалістичних монархій є те, що тут реальні владні повноваження розподілені між монар-хом і парламентом, хоча монарх звичайно зберігає домінуючі позиції.
Крім монархій, у мусульманських країнах прийняті і республіканські форми правління. Найбільш цікавою серед них є теократична (ісламська) республіка, прикладом якої може бути Іран. Конституція цієї країни встано-вила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками мож-на порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд з такими інститутами, як президент і парламент, во-на фіксує наявність так званого керівника. Останній наділений верховною духовною і політичною владою і здійснює функції вождя нації, яка сприй-мається як громада мусульман. Неординарними слід визнати і деякі інші конкретні форми державного правління, прийняті у зарубіжних країнах.
Отже, характер форми правління в тій чи іншій країні відображає особливості державного ладу, зафіксовані в основному законі. Йдеться про конституційне визначені взаємовідносини вищих органів держави, насампе-ред органів законодавчої і виконавчої влади. Іноді в конституціях прямо ви-значається форма правління. «Політичною формою Іспанської держави є парламентарна монархія», — записано в ст. 1 Конституції Іспанії. «Формою державного ладу Ірану є ісламська республіка»,— свідчить ст. 1 Конституції Ірану. У Конституції Греції зазначено, що тут прийнята форма парламентар-ної республіки (ст. 1). У такому або у більш загальному вигляді форма дер-жавного правління визначена в основних законах Болгарії, Данії, Ісландії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Румунії та інших. Однак у переважній більшості випадків про характер і особливості форми правління можна го-ворити, лише проаналізувавши ті розділи конституцій, в яких ідеться про повноваження вищих органів держави. Багато дає і вивчення відповідної державно-політичної практики.