Масшта-би практики втручання найбільшою мірою залежать від політичного ре-жиму, що існує в тій чи іншій країні.
Характерно, що прообразом відповідних статей основних законів латиноамериканських федерацій було положення ст. 4 Конституції США, де визначена можливість втручання федеральних органів у справи штатів для захисту від «внутрішнього насильства» і на прохання їхніх органів. Але на відміну від США, де до того ж подібні випадки завжди були ви-нятками, в латиноамериканських країнах відповідні інтервенції можуть здійснюватися не тільки на вимогу суб'єктів федерацій, а й з власної ініціативи федеральних органів.
2. Конституція Канади визначає дві сфери виключної компетенції — сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для цього встановлено два пе-реліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парла-менту і законодавчих органів провінцій. Як і в США, тут визнаний прин-цип, за яким усі нові за змістом питання, що виникають у державно-політичній практиці і стають предметом законотворчості, мають бути відне-сені до компетенції федерації.
3. Основний закон ФРН також встановлює дві сфери компетенції. Це робиться шляхом визначення виключної компетенції федерації і так званої конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компетенції мо-жуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами федерації, безумовно, залишається тільки право законотвор-чості з тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.
Пріоритет у сфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності, завжди залишається за федерацією. Її органи взагалі можуть паралізувати діяльність органів суб'єктів. Так, у ст. 72 Основного закону ФРН прямо вказано, що «у сфері конкуруючої компетенції землі во-лодіють правом законодавства лише тоді і остільки, коли і оскільки фе-дерація не використовує свої права законодавства». Тут послідовно прово-диться лінія на встановлення верховенства федеральної влади над земля-ми: «Федеральне право має перевагу над правом земель» (ст. 31). Крім то-го, згідно зі ст. 37, федеральний уряд може за згодою парламенту застосувати заходи примусу, щоб спонукати землі до виконання їхніх «феде-ральних обов'язків». Зважаючи на неясність змісту цієї статті, слід, од-нак, підкреслити, що вона чітко проводить принцип субординації між фе-дерацією та її суб'єктами.
Аналогічний принцип покладений в основу розмежування компе-тенції органів влади федерації та її суб'єктів у Росії. Тут конституція вста-новила сферу виключної компетенції федерації і сферу спільної компетенції. * Проте і в останній сфері вирішальну роль об'єктивно відіграє федерація. Як записано в ст. 76, «за предметами спільного ведення Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації видаються федеральні закони і закони та інші нормативні правові акти суб'єктів Російської Федерації, що приймаються відповідно до федеральних законів (виділено мною. — В. Ш.)». А далі пря-мо сказано, що акти суб'єктів федерації не можуть суперечити федеральним законам, прийнятим з питань, які віднесені до сфер виключної компетенції федерації і спільної компетенції. У випадках виникнення такого протиріччя діє федеральний закон.
Конституція Росії також визнає наявність сфери так званих залиш-кових повноважень, які перебувають поза предметно визначеними сфера-ми виключної компетенції федерації і спільної компетенції. Але тут домінують суб'єкти федерації: в цитованій статті основного закону прямо застережено, що у випадку виникнення протиріччя між федеральним за-коном і нормативно-правовим актом суб'єкта, виданим з питань, які віднесені до сфери залишкових повноважень, діє нормативно-правовий акт суб'єкта федерації.
4. Дещо інший принцип розмежування відповідної компетенції прийнятий в такій федерації, як Індія. Її конституція встановила три предметні сфери компетенції: виключну компетенцію федерації, виключ-ну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів. До особливостей індійської федерації слід віднести детальну рег-ламентацію змісту відповідних сфер. Зокрема, перелік питань, що відне-сені до законодавчої компетенції федерації, містить близько 100 пунктів. Деталізованими є і два інших переліки конституційних повноважень.
У випадках, коли будь-яке з питань у переліку повноважень феде-рації частково збігається з питаннями, зазначеними в інших переліках, пріоритетною вважається компетенція відповідного федерального органу. Так само й у сфері конкуруючої компетенції, коли виникає колізія між федеральним законом або намірами законодавців і відповідною практи-кою на рівні штатів. До сказаного слід додати, що залишкові повноважен-ня, які не знайшли свого конкретного відображення в конституції, здійснюються федеральними органами.
Принципи розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами відіграють вагому роль у визначенні політико-правового ста-тусу відповідних державних утворень. Проте найбільше значення тут ма-ють фактичний обсяг і предметний зміст владних повноважень, віднесе-них до органів суб'єктів тієї чи іншої федерації, а також характер прак-тики реалізації цих повноважень, що залежить від економічних і суспільно-політичних умов, які супроводжують виникнення і розвиток кожної конкретної федерації. Однак завжди найважливіші повноважен-ня, природа яких пов'язана із самою суттю державного суверенітету, на-дані федеральним органам.
Найширшою за обсягом і предметним змістом слід визнати компе-тенцію суб'єктів децентралізованих федерацій. Відомо, що так звані класичні федерації (США, Швейцарія) утворилися на засадах міждержавного союзу.
Вони пройшли шлях від конфедерації (союзу держав) до федерації (союзної держави). Саме утворення союзу було результатом дій окремих держав — майбутніх суб'єктів федерації. В Австралії до утворення феде-ративної держави спричинилося об'єднання самоврядних колоній, які згодом стали штатами. Подібне відбулось і в Канаді, хоча рівень волеви-явлення населення колоній у процесі формування федерацій у цих двох випадках був різним. Саме до вищеназваних країн має бути віднесений термін «союзна держава», який часто невиправдано застосовується до всіх без винятку федерацій.
За своєю політичною і юридичною природою федерації, що утворили-ся на союзних засадах, відрізняються від конфедерацій, хоч, як зазначало-ся, між ними нерідко існував еволюційний зв'язок. Конфедерація є міждер-жавним об'єднанням з певними, визначеними звичайно в