Одна з особливостей верхніх палат парламентів у країнах з федера-тивною формою державного устрою полягає в тому, що палати, які є орга-нами призначеного представництва, мають невеликий кількісний склад.

Так, у сенаті парламенту Канади нараховується 112 місць. Водночас у па-латі громад (нижня палата) засідають 295 депутатів. Ще більша диспро-порція між кількісним складом палат парламенту ФРН.

Незначна кількість місць у верхніх палатах, які формуються за принципом рівного представництва кожного з суб'єктів федерації. Наприк-лад, у верхній палаті парламенту Швейцарії лише 46, Австралії — 76 де-путатів. Не можна визнати чисельним і сенат конгресу США, до складу якого входять 100 членів. Характерною рисою такого представництва є, як зазначалося, ігнорування чисельністю населення суб'єктів федерацій.

Характеризуючи загальну організацію роботи парламентів у роз-винутих країнах, слід зазначити, що вони працюють посесійне. Початок і черговість засідань встановлені за принципом «осінь — весна». Перерви між першою і другою сесіями або в одній сесії називаються парламент-ськими канікулами і в розвинутих країнах звичайно приурочені до вели-ких християнських свят — Різдва Христового та Великодня.

За тривалістю сесії у різних країнах неоднакові. Так, у Фінляндії пар-ламент засідає 120 днів, у Данії, Португалії — 8 місяців, у Великобританії сесія палати громад триває в середньому 175 днів. Осіння сесія палат іспанських кортесів триває 3—4, весняна — 4—5 місяців. У національних зборах Франції тривалість першої сесії становить 80, другої — 90 днів. У всіх парламентах літній період є часом відпусток.

Крім чергових, проводяться надзвичайні, або позачергові, сесії, які, у разі потреби, скликаються під час канікул або літньої відпустки де-путатів. Їхні строки обмежені початком чергових сесій або вирішенням питань порядку денного. На відміну від чергових, які скликаються за власним правом палати або за формальною ініціативою глави держави, згідно з датами і строками, встановленими в конституціях, порядок скли-кання надзвичайних сесій пов'язаний з волевиявленням ширшого кола суб'єктів конституційно-правових відносин.

В окремих республіках (Ісландія, Португалія) та монархіях (Нідерлан-ди, Норвегія) скликання позачергової сесії здійснюється виключно главою держави, хоча реальним ініціатором такої дії здебільшого виступає уряд. У Данії відповідне право належить прем'єр-міністру або 2/5 загальної кількості депутатів, у Швеції — уряду, голові парламенту або 150 його членам, в Іспанії — уряду, постійним комісіям або абсолютній більшості членів кож-ної з палат, у Франції — прем'єр-міністру або такій самій більшості членів нижньої палати. У Швейцарії можливими ініціаторами надзвичайної сесії визнані уряд, будь-які п'ять суб'єктів федерації 1/4 складу нижньої палати.

Наведений порядок скликань надзвичайних сесій свідчить, що в більшості випадків у країнах зі змішаною республіканською і парламентарними формами ця подія не відбувається без участі уряду. Відповідне право уряду ставить парламент у залежність від нього. З іншого боку, не-демократичним є значне обмеження або відсутність права депутатів (точніше парламентських фракцій) на скликання надзвичайних сесій. Встановлена в окремих конституціях вимога підтримки ініціативи про скликання позачергової сесії парламенту абсолютною більшістю членів па-лати не тільки позбавляє опозицію відповідного права, а й ставить під сумнів його зміст. Практично в подібних випадках скликання позачерго-вої сесії визнається суто урядовою прерогативою.

Сесійний характер роботи представницьких органів є свідченням їх професійного характеру. Однак тривалість сесій парламентів не слід пере-оцінювати. У Бельгії, Швейцарії, Японії та деяких інших країнах пала-ти засідають в середньому не більше 80 днів на рік. Головне, щоб парла-менти здійснювали реальні владні повноваження і посідали належне місце в державному механізмі.

Сесійні засідання палат звичайно мають відкритий характер. Вод-ночас припускається проведення і закритих парламентських засідань. Кворум для проведення засідань встановлений різний: від трьох і сорока депутатів відповідно у верхній і нижній палаті парламенту (Великобри-танія), до однієї третини (Австрія, Туреччина, Чехія і Японія) або поло-вини складу палати (майже всі інші країни).

У двопалатних парламентах припускається можливість спільних засідань обох палат. У Норвегії, де внутрішню побудову парламенту лише умовно можна вважати двопалатною, спільні засідання звичайно прово-дяться для усунення розбіжностей, що виникають у процесі обговорення і прийняття законопроектів. У Росії такі засідання передбачені для заслу-ховування послань президента і конституційного суду та виступів керівників іноземних держав. У деяких країнах спільні засідання палат скликають з приводу важливих питань державно-політичного життя, на-приклад щоб призначити членів уряду (Швейцарія), щоб прийняти прися-гу в обраного президента (Австрія) тощо.