Компетенція парламентів. Статус депутатів
Для завершеного аналізу парламентаризму слід розглянути форми закріплення компетенції представницьких органів, а також зміст відповідних повноважень. Згідно з принципом розподілу влад, парламенти визначаються як носії законодавчої влади. «Всі встановлені тут (у консти-туції. — В. Ш.) законодавчі повноваження належать конгресу Сполучених Штатів», — записано в ст. 1 Конституції США. Ця ідея в тій чи іншій формі викладена в основних законах практично в усіх розвинутих країнах.
Сучасна конституційна теорія та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Вони не повновладні, неправомочні розгля-дати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання держави, бо це б суперечило ідеї установчої влади. Всі повноваження парламентів належать їм не з якогось власного права, а завдяки фіксації в консти-туціях, які й наділяють представницькі органи відповідною компе-тенцією. З іншого боку, оцінка парламентів як повновладних органів су-перечила б змісту принципу поділу влад. Як зазначалось, за цим принци-пом влади не тільки поділені і зрівноважують одна одну, а й рівні.
Характеризуючи форму закріплення і зміст парламентської компе-тенції, слід зазначити, що вони певною мірою пов'язані з побудовою пред-ставницьких органів. Зокрема, бікамералізм парламентів зумовлює на-явність повноважень у кожної з двох палат, і, як правило, нижні палати відіграють більшу і навіть домінуючу роль. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат в цілому рівні. До них насамперед слід віднести представницькі органи Італії, США та ряду інших держав. Зокрема, обидві палати американського конгресу мають однакові законодавчі пов-новаження, за винятком того, що біллі (законопроекти) з фінансових пи-тань можуть бути спочатку винесені на розгляд палати представників.
Іноді кожна з палат має особливі, притаманні тільки їй повнова-ження. Наприклад, сенат конгресу США має виключне право давати «по-раду і згоду» щодо кандидатур, пропонованих президентом на цілий ряд посад, а також щодо ратифікації міжнародних договорів. Якщо ніхто з кандидатів у президенти за результатами виборів не забезпечить собі більшості голосів вибірників, обрання його здійснюється палатою пред-ставників. За таких самих обставин сенат обирає віце-президента. Пала-та представників має право притягати до відповідальності у порядку імпічменту президента та деяких посадових осіб, а правом розглядати справи, порушені в такому порядку, наділений сенат. Наявність окремих, особливих повноважень у кожної з палат характеризує і деякі парламен-ти, палати яких не можна визнати рівноправними.
Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їхніх функцій. До парламентських функцій звичайно відносять законотворчість, прий-няття бюджету і контроль за діяльністю органів виконавчої влади. Серед цих функцій також називають зовнішньополітичну і судову. Останні дві функції парламентів мають, по суті, супутнє значення.
Конституції передбачають лише окремі форми участі представниць-ких органів у зовнішньополітичній діяльності держави. Парламенти, як правило, не беруть участі в оперативному вирішенні проблем зовнішньої політики. Аналізуючи їхні повноваження, слід виділити визнане за ними основними законами багатьох держав право схвалювати укладені міжна-родні договори та угоди. Проте ці повноваження аж ніяк не обмежують міжнародно-договірну практику виконавчої влади, а сама парламентська ухвала в більшості випадків має суто формальний характер. Більш суттєвим є право парламентів на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або на участь у цьому процесі, закріплене в конституціях ціло-го ряду держав. Відповідні процедури, що застосовуються до найваж-ливіших міжнародних договорів, ставлять діяльність щодо укладення та-ких договорів у залежність від їх сприйняття парламентом.
До зовнішньополітичних повноважень парламентів треба також віднести право оголошувати війну і укладати мир. В цілому ж парламен-ти стоять осторонь активного формування і здійснення зовнішньої політи-ки. Цю діяльність віднесено до повноважень органів виконавчої влади.
До компетенції парламентів деяких держав входять певні судові повноваження. У Великобританії представницький орган у випадках так званих злочинів проти парламенту або порушення парламентських привілеїв та імунітетів (прав, повноважень та пільг депутатів і парламен-ту в цілому) нерідко бере на себе прямі судові функції. Зокрема, палата громад має право притягати до відповідальності як своїх членів, так і сто-ронніх осіб. За її рішенням депутати можуть бути відсторонені на деякий час від роботи в парламенті або взагалі виключені з його складу. Для де-путатів, а також для інших осіб передбачені й такі заходи, як попереджен-ня, догана або навіть позбавлення волі. Але такі покарання застосовують-ся дуже рідко, не кажучи вже про те, що в наш час крайні заходи сприй-маються як нереальні.
Найважливішими парламентськими повноваженнями судового ха-рактеру є повноваження, пов'язані з відповідальністю з використанням процедури імпічменту та інших подібних процедур.
Здійснюють парламенти і деякі інші функції. Однак саме законо-давчі повноваження становлять їхнє головне призначення. Відповідна ком-петенція парламентів у різних країнах по-різному фіксується в конституціях. Наприклад, у розділі восьмому ст. 1 Конституції США подано пе-релік напрямів законодавчої діяльності конгресу. Більш-менш предметно про законодавчі повноваження йдеться і в інших основних законах.
Дещо інакше питання парламентських повноважень регламентують-ся в конституціях Австрії, Італії, Польщі, Чехії та деяких інших держав. Зокрема, згідно зі ст. 70 Конституції Італії, «законодавча функція здійснюється спільно обома палатами». Не менш загальний характер мають формулювання, за якими законодавча влада здійснюється спільно монархом (президентом) і парламентом. Такі формулювання містять основні закони Бельгії, Греції, Ісландії, Норвегії і Фінляндії. За змістом вони близькі до тих, якими користуються в конституційній теорії та практиці Великобри-танії та деяких інших англомовних країн, де законодавчий орган позна-чається формулою «король і палати», або «король у парламенті». Це, однак, найчастіше означає лише те, що урядові законопроекти вносяться в парла-мент від імені монарха або що
