Подібні процедури передбачені основними законами Болгарії, Італії, Македонії, Словенії, Словаччини, Хорватії та деяких інших держав. Що-до цих процедур правильно буде говорити не про парламентську відповідальність президентів, а про їх спеціальну судову відповідальність, ініційовану представницькими органами. Характерно, що застосування відповідних процедур не виключає можливості притягнення у подальшо-му за ті самі дії до відповідальності у загальному суді. У такий спосіб мо-же сполучатися конституційна і кримінальна відповідальність.

Від процедури імпічменту та інших розглянутих процедур реалізації конституційної відповідальності суб'єктів виконавчої політичної влади слід відрізняти спеціальний порядок притягнення їх до кримінальної відповідальності. За цих умов засудження суб'єктів виконавчої влади тягне усунення їх з посади, а не навпаки. Послідовність сполучення консти-туційної і кримінальної відповідальності тут зворотна: друга передує першій і зумовлює її.

У Бельгії і Нідерландах нижні палати парламентів формулюють обвинувачення проти членів урядів у вчиненні злочинів. У Швеції такі обвинувачення висуває одна з постійних комісій парламенту, що має назву конституційної. В Литві для притягнення членів уряду до кримінальної відповідальності потрібна згода парламенту, а у період між його сесіями — президента. В Естонії президент і члени уряду можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за поданням канцлера юстиції (генерально-го прокурора) і за рішенням, прийнятим абсолютною більшістю членів пар-ламенту. В Швейцарії для цього потрібне рішення, прийняте на спільному засіданні палат парламенту. В Румунії рішення про обвинувачення і судо-ве переслідування членів уряду може приймати президент або кожна з па-лат парламенту. У Португалії і Молдові рішення про обвинувачення у вчиненні злочину самого президента має прийняти парламент 2/3 його складу. В усіх названих країнах відповідні кримінальні справи розгляда-ють загальні суди (як правило, суди вищих інстанцій).

Справи за подібними обвинуваченнями у ряді країн розглядають спеціальні суди (Греція, Данія, Норвегія, Фінляндія тощо). При цьому парламенти не тільки формулюють обвинувачення, а й відіграють досить активну роль у формуванні цих судів.

У Франції рішення про притягнення до кримінальної відповідаль-ності президента і членів уряду мають прийняти обидві палати парламен-ту абсолютною більшістю голосів. Саму справу розглядає так звана висо-ка палата правосуддя, членів якої у рівній кількості обирають палати парламенту з власного складу. Підставою для притягнення президента до відповідальності є вчинення дій, які кваліфікуються як державна зрада. Члени уряду можуть бути притягнені до відповідальності, якщо їм інкриміновано участь у заколоті проти безпеки держави.

У Польщі президент може бути звинувачений у вчиненні злочину за рішенням національних зборів (спільного засідання палат парламенту), прийнятим 2/3 їхнього складу. Далі справою повинен займатися державний трибунал, членів якого обирає нижня палата на строк її власних пов-новажень. На відміну від Франції, самі депутати не можуть бути членами цього трибуналу.

Практично в усіх розвинутих країнах після висунення проти пре-зидента або членів уряду обвинувачення у вчиненні злочину відповідні особи призупиняють здійснення своїх повноважень. Це має забезпечити невтручання їх у кримінальний процес і об'єктивний розгляд справи.

Загальна картина така: процедури притягнення до конституційної і кримінальної відповідальності суб'єктів виконавчої політичної влади ре-алізуються завжди за участю парламентів. Нерідко ця участь має важли-ве і навіть вирішальне значення. Наявність у конституціях і законо-давстві відповідних процедур слід пояснити намаганням правлячих кіл збалансувати головні компоненти державного механізму, якими є органи законодавчої і виконавчої влади.