Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади
Взаємовідносини органів законодавчої та виконавчої влади виявля-ються і у формах контролю перших за другими. Визначена в конституціях контрольна компетенція реалізується самими парламентами і їхніми деяки-ми внутрішніми структурами. До того ж відповідна діяльність парламентів та їхніх структур набуває різноманітних форм. Останні, в свою чергу, зале-жать від прийнятої в тій чи іншій країні форми державного правління.
Головною формою парламентського контролю нерідко називають постановку питання у представницькому органі про довіру уряду. Однак такі дії мають контрольний характер у випадку, якщо перед голосуван-ням у парламенті про довіру уряд звітує. А це буває далеко не завжди. Результатом постановки питання про довіру уряду може бути, як зазна-чалося, його відставка. Тому в такому випадку слід говорити не про пар-ламентський контроль за урядом, а взагалі про відповідальність уряду та про її механізм (див. попередній параграф).
Найпоширенішою формою такого контролю в країнах з парламентар-ними і змішаною республіканською формами правління є запитання депу-татів, звернені до глави уряду або окремих міністрів. Запитання можуть бу-ти як усні, так і письмові. Для оголошення усних запитань у парламентах звичайно встановлюється спеціальний час. У Великобританії відповідні про-цедури відбуваються у так звану годину запитань: усним запитанням і відповідям на них відведено годину на початку щоденних засідань палати громад, крім тих, що відбуваються у п'ятницю. В Австрії та ФРН кожне засідання нижніх палат починається з години, коли члени уряду відповіда-ють на усні запитання депутатів. В Італії для цього відведено щодня по со-рок хвилин у нижній палаті парламенту і один день засідань щотижня у верхній палаті. Процедура усних запитань деталізується в регламентах палат і передбачає порядок виступів опонентів, черговість тих, хто запитує, і тих, хто відповідає, тощо.
Щодо письмових запитань, то порядок їх подання і підготовки від-повідей на них є складнішим. Насамперед для відповіді на письмові запитан-ня члени уряду завжди мають певний час. Наприклад, у Бельгії, Франції та Фінляндії відповіді на письмові запитання належить давати не пізніше, ніж через тридцять днів. У Франції на такі запитання обов'язково даються пись-мові відповіді, а для відповіді на складні запитання строк подвоюється. У Фінляндії форму відповідей — письмову чи усну — члени уряду обирають самі. В Італії відповіді на письмові запитання дають не пізніше двох тижнів, а якщо депутат вимагає саме письмової відповіді, то цей строк збільшується до двадцяти днів. У Японії для відповіді на запитання надається тиждень. Усні запитання тут можливі лише за згодою палати і в термінових випадках. У цілому ряді країн взагалі припускається подання термінових письмових запитань, що скорочує час, встановлений для відповідей.
Проте реальне значення такої форми контролю, як запитання, не слід переоцінювати. У більшості випадків все зводиться до критики уря-дової політики в цілому або її окремих напрямів чи певних заходів, і відповідна процедура аж ніяк не впливає на подальшу долю самого уря-ду. Депутатські запитання є засобом отримання необхідної інформації. Вони не тягнуть за собою будь-яких санкцій, які застосовувалися б до уряду та його окремих членів. Але, як свідчить практика, запитання відіграють певну роль у політичному житті. Нерідко від уміння в гострій ситуації правильно і вдало відповісти на запитання залежить подальша кар'єра конкретного міністра.
Більш ефективним засобом впливу парламенту на уряд є інтерпе-ляція і наближені до неї процедури. Якщо запитання і відповіді на них ма-ють інформативний характер, то інтерпеляція фактично спричиняє звіт одного з членів уряду. За своєю суттю інтерпеляція — це сформульована одним або групою депутатів і подана в письмовій формі вимога до окремо-го міністра чи глави уряду дати пояснення з приводу конкретних дій або з питань загальної політики.
На відміну від звичайних депутатських запитань, які можуть бути поставлені в процесі роботи обох палат, інтерпеляції, за деякими винят-ками, вносяться тільки в нижні палати, перед якими уряди несуть політичну відповідальність. За процедурою інтерпеляції завжди прово-диться обговорення питання, яке є її предметом. Після цього відбувається голосування, і приймається резолюція. Наслідком інтерпеляції може бу-ти застосування санкцій до уряду: за її результатами нерідко в парла-менті ставиться питання про недовіру уряду. У Франції, де процедура інтерпеляції була запроваджена ще в кінці XVIII ст., вона практично ото-тожнюється з порядком внесення і розгляду резолюції осуду уряду.
Зміст процедури інтерпеляції в різних країнах має свої відмінності. При цьому звичайно встановлюються різного роду застереження, щоб зменшити можливість використання цієї процедури для дестабілізації парламентської та урядової діяльності.
Так, у Франції інтерпеляція має бути підтримана 1/10 складу національних зборів. Глава уряду чи міністр повинні дати відповідь не пізніше п'ятнадцяти днів з моменту її внесення. Якщо ж авторами інтер-пеляції є менша кількість депутатів, у палаті проводиться обговорення і приймається рішення щодо доцільності започаткування відповідної про-цедури. Член уряду, до якого звернена інтерпеляція, може повідомити про свою неспроможність дати на неї відповідь. Його відмова має бути вмотивованою і підлягає розгляду на сесійному засіданні. Палата може прийняти рішення про підготовку попереднього висновку за змістом інтерпеляції однією з її постійних комісій. Але в будь-якому випадку не припускається перенесення розгляду інтерпеляції на наступну сесію.
У Швеції парламент своїм рішенням визначає особу, якій передається інтерпеляція для підготовки відповіді у чотиритижневий строк. Припус-кається можливість обмеження реалізації депутатами свого права на інтер-пеляцію. Зокрема, остання інтерпеляція може бути внесена не пізніше кінця квітня,