Прийняті й інші форми парламентського контролю за діяльністю уряду. Вони нерідко відображають особливості структури й організації того чи іншого представницького органу.

Окремого розгляду потребують форми парламентського контролю за витрачанням державних коштів, тобто за реалізацією урядом (виконавчою владою) державного бюджету. В деяких країнах встановлено порядок, за яким уряд щороку або частіше повинен звітувати перед парламентом (ниж-ньою палатою) про загальний фінансовий стан. Однак більш прийнятним є інший порядок, за яким відповідна інформація передається урядом постійній комісії з фінансово-бюджетних питань. Такі комісії (комітети) існують практично в усіх парламентах. Крім інформації загального харак-теру, ці комісії можуть збирати більш конкретні відомості про виконання державного бюджету.

Водночас майже в усіх країнах перевірку бюджетних видатків та ряд інших дій у фінансово-бюджетній сфері здійснюють спеціальні органи. Їхня діяльність доповнює відповідну роботу самого представницького органу та його структур. Як правило, ці органи називаються рахунковими палатами. В цілому ряді країн вони формуються парламентом або за його участю.

У Бельгії і Люксембурзі членів рахункових палат обирає парламент (нижня палата). В Австрії голову рахункової палати обирає нижня палата парламенту, а інших її членів призначає президент. У Нідерландах і Чехії всі відповідні призначення робить глава держави за рекомендацією ниж-ньої палати парламенту. В Росії посада голови рахункової палати має заміщуватися за рішенням нижньої палати, а посади її членів — нарівно кожною з палат парламенту. В Естонії і Литві державного контролера оби-рає парламент за поданням президента. У Польщі голову верховної пала-ти контролю обирає нижня палата парламенту за згодою верхньої. У Сло-ваччині й Угорщині парламент обирає голову відповідного органу, а в Сло-венії - всіх його членів. У тих країнах, де склад рахункових палат та інших подібних органів формує виконавча влада, вони звичайно пере-бувають у тісному зв'язку з парламентом.

Обсяг компетенції рахункових палат у різних країнах неоднаковий. Певною мірою різняться навіть повноваження цих органів щодо контро-лю за виконанням державного бюджету. Звичайно вони здійснюють попе-редній, допарламентський контроль. В інших випадках їхній контроль має, по суті, післяпарламентський характер.

Так, у Бельгії і Люксембурзі рахункова палата перевіряє фінансо-во-бюджетний звіт уряду, який після цього передається з її зауваження-ми до парламенту. В Австрії, Іспанії та Італії рахункова палата безпосе-редньо доповідає парламенту про порушення, які мали місце в ході вико-нання бюджету. У ФРН міністр фінансів звітує перед парламентом про всі бюджетні прибутки і видатки, після чого його звіт перевіряє рахункова палата. В Португалії парламент розглядає звіт уряду про бюджет. Потім звіт передається на контроль рахунковій палаті. В усіх країнах у разі ви-явлення порушень чи зловживань парламент може завжди поставити пи-тання про відповідальність конкретних осіб або уряду в цілому.

У країнах Центральної і Східної Європи, а також у тих, що утво-рилися на терені колишнього СРСР, відповідні органи здійснюють конт-роль не тільки за виконанням державного бюджету, а й за управлінням об'єктами державної власності. У Польщі до завдань верховної палати контролю віднесено підготовку і подання звіту щодо реалізації національ-ного плану соціально-економічного розвитку. Найчастіше здійснюється до парламентський контроль.

Свої особливості має парламентський контроль за виконанням бюдже-ту в Скандинавських країнах і Фінляндії. Тут парламенти з урахуванням своєї партійно-фракційної організації обирають від трьох (в Ісландії) до два-надцяти (у Швеції) ревізорів. Тим самим забезпечується участь у відповідній контрольній діяльності опозиційних партій. Свої доповіді ревізори переда-ють до парламенту або до його постійної комісії з фінансово-бюджетних пи-тань. У разі схвалення рекомендацій парламенту уряд зобов'язаний на на-ступній сесії інформувати представницький орган про вжиті заходи.

У Великобританії фінансовий звіт уряду спочатку розглядає спеціальна посадова особа — генеральний контролер і ревізор. Ця посадо-ва особа призначається прем'єр-міністром за резолюцією нижньої палати парламенту і здійснює свої повноваження від її імені. З метою забезпечен-ня незалежності генерального контролера і ревізора від уряду законодавче встановлено, що він може бути усунутий з посади тільки за поданням обох палат парламенту. Такий порядок визначений і для тих, хто займає поса-ди суддів вищих судів. Характерно, що в Нідерландах члени рахункової па-лати також прирівнені до суддів щодо порядку їх звільнення з посади, а в Іспанії та ФРН рахункової палати користуються незалежністю судів.

Що ж до генерального контролера і ревізора Великобританії, то го-ловним завданням його є аналіз фінансових звітів міністерств та державних установ. За результатами цього аналізу періодично готується доповідь гене-рального контролера і ревізора у спеціальному комітеті палати громад — комітеті публічної звітності. Цей комітет виконує ті самі функції, що й постійні комісії з фінансово-бюджетних питань в інших парламентах. Комітет публічної звітності вивчає доповідь генерального контролера і ревізора і може деякі з найскладніших питань виносити на розгляд палати громад. Близькі або подібні процедури контролю за урядовою діяльністю у фінансово-бюджетній сфері встановлені і в інших англомовних країнах з парламентарними формами правління.

У США головною особою у сфері контролю за відповідною діяльністю органів виконавчої влади є генеральний контролер, якого при-значає президент з «поради і згоди» сенату. У кінці кожного фінансового року він подає конгресу доповідь. Водночас генеральний контролер має право консультувати конгрес з приводу тих чи інших статей державного бюджету на наступний рік.

Характеризуючи відносини між законодавчою