Кваліфікація за законом суду вважається допустимою для вирішення питання, право якої держави слід застосовувати;

Це — "первинна" кваліфікація. Якщо колізійна проблема вирі-шена на користь іноземного закону, то дальша кваліфікація

називається "вторинною". Цілком логічним є здійснення "вто-ринної" кваліфікації на основі принципів і понять тієї право-вої системи, до якої відіслала колізійна норма, хоч у практиці відомі випадки застосування lege fori.

2. Опоненти теорії кваліфікації за законом суду М. Вольф, Ф. Малорі, інші вважали більш доцільним проведення квалі-фікації за принципом lex causae. На їхню думку, суд повинен тлумачити колізійну норму згідно з принципами, поняттями того права, до якого ця норма відсилає. Зазначена теорія не знайшла широкого схвалення. Адже фахівцеві, правовий сві-тогляд якого формується здебільшого під впливом принципів, понять, категорій, термінів власної правової системи, складно зрозуміти іноземне право так, як воно розуміється у країні свого походження. Та й прихильники кваліфікації за прин-ципом lege causae протирічать собі, стверджуючи, що суд має суверенне право тлумачити іноземний закон.

Має сенс і заперечення, відповідно до якого є нелогічним брати за основу тлумачення й кваліфікацію поняття іншої правової системи, яку на підставі цієї ж колізійної норми ще слід установити.

3. Теорію "автономної кваліфікації" було запропоновано у 30-х pp. XX ст. німецьким юристом Е. Рабелем та незалежно від нього англійським правником Бекеттом. Зміст цієї теорії зводиться до того, що суд, розглядаючи спір з "іноземним елементом", повинен провести кваліфікацію понять норми права не через звернення до конкретних існуючих правових систем, а на основі загальних правових понять, що утворюють-ся завдяки порівняльному юридичному аналізові законодавст-ва окремих держав. Кваліфікація повинна бути "вільною", "ав-тономною" від будь-якої конкретної системи права ("наддер-жавною"). Внаслідок застосування цієї теорії можуть бути сформовані поняття, до яких повинен звертатися суддя будь-якої держави у випадку виникнення "конфлікту кваліфікацій". Водночас "загальне поняття" за своїм значенням може досить далеко відходити від змісту відповідного поняття у конкретній системі права чи не мати з ним нічого спільного.

Автономна кваліфікація не може відбуватися поза порів-няльним правознавством. Проте, як зазначав Л. А. Лунц та деякі інші правники, порівняльне правознавство позбавлене нейтральності, і його застосування часто охоплює й конкретну національну правову культуру.

Теорія "автономної кваліфікації" критикується багатьма правниками. Вони вважають, що такий спосіб запропонованої кваліфікації є нереальним, оскільки не можна вимагати від суду знання та застосування методів порівняльного право-знавства, важко сформувати систему понять, на основі яких можна було б проводити кваліфікацію. До того ж і ррізниця в змісті навіть однойменних понять у праві різних ..держав є суттєвою. Порівняльне правознавство може створитии і деякі за-гальні правові поняття, але тільки там, де різницяя' в змісті інститутів і понять позитивного права різних країн є мінімальною чи її немає взагалі. Тобто саме там, де "конфлівікту квалі-фікацій", як правило, й не виникає.

Водночас слід зважати на те, що окремі поняття,інститути не є притаманними окремим правовим системам. Наприклад, праву України невідоме поняття "набувальна давність” англійській правовій системі — інститут визнання oco6и помер-лою чи безвісно відсутньою. У цих випадках використання порівняльного правознавства з метою застосування ' ";автономної кваліфікації" є недоцільним.

У вітчизняній правозастосовній практиці важко визначити єдиний принцип кваліфікації для всіх видів колізійних норм та фактичного складу правовідношення. Так, за необхідність застосувати іноземний закон, за запитом зацікавлених органів центральні органи юстиції (відповідно до договорів про пра-вову допомогу — Міністерства юстиції, Генеральні . прокуратури держав, якщо конкретним договором не встановлено ін-шого порядку) надають один одному на прохання іноформацію про чинне або про таке, що втратило чинність у їхнніх держа-вах, законодавство та роз'яснення щодо питань його застосу-вання (див., наприклад, ст. 15 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 р.; ст. 12 Договору про правову допомогу між Україною та Республікою Польща 1993 р.; ст. 15 такого ж Договору з участю України та Грузії 1995 p.).

У разі неможливості встановити зміст іноземногто" закону, до якого відсилає вітчизняна колізійна норма, застосовується принцип lex fori. Застосування іноземного закону чи кваліфі-кації за законом іноземної правової системи не є безумовним, оскільки це може бути несумісним із публічним порядком в Україні.

Проект Цивільного кодексу України (ст. 1554) вказує що правова кваліфікація судом або іншим державними органом України фактичних обставин, пов'язаних із правовими відносинами, для визначення права, що підлягає застосуванню грунтується на їх тлумаченні відповідно до права у країни, якщо інше не передбачено законом. Якщо юридичні інститута невідомі праву України, або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені через тлумачення за правом України, то для їхньої правової кваліфікації необ-хідно також зважати на право іноземної країни. Відповідно до ст. 1555 проекту Цивільного кодексу суд чи інший державний орган установлює зміст норм іноземного права згідно з їх офі-ційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З цією метою зазначені органи можуть звернутись у встановленому порядку за сприянням і роз'ясненням до Міністерства юстиції чи інших компетентних органів та установ, у т. ч. до тих, що знаходяться за кордоном, або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, котрі підтверджують зміст норм іноземного права,