праві. Проте в інших випадках застосування такого відсилан-ня допускається. Аналогічною є позиція англійської правової системи.
У міжнародному договірному праві ставлення до прийнят-тя чи неприйняття обох видів відсилань також є різним. Так, у торговельних договорах застосування відсилань може бути визнано. Проте в ст. 15 Римської конвенції 1980 р. про право, застосовуване до договірних зобов'язань, вказується на неприйняття зворотного відсилання та відсилання до закону третьої держави.
У доктрині колишнього СРСР та України 20—90-х pp. не було однозначного підходу до вирішення питання про прий-няття чи неприйняття зворотного відсилання. Переважно стверджувалося про необхідність та доцільність прийняття зворотного відсилання до вітчизняного закону, якщо іноземне право "відмовлялося" врегулювати певні відносини. Проте бу-ло небажаним розширення сфери дії іноземного закону. Вод-ночас існувала протилежна позиція, що виражала негативне ставлення до зворотного відсилання, його неприйняття.
Незважаючи на такі розбіжності у доктрині, в чинному пра-ві України можна знайти підтвердження прийняття зворотного відсилання, відсилання до закону третьої держави, а також негативне ставлення до зворотного відсилання. Позитивне ставлення до обох видів відсилань виражено, наприклад, у Женевській конвенції 1930 р. про врегулювання колізійних питань вексельного права*.
Негативне ставлення до зворотного відсилання знайшло свій вираз у Законі України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. в ч. 1 ст. 28 якого вказується, що "...будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо від-силає до матеріального права цієї держави, а не до її колі-зійних норм".
У проекті Цивільного кодексу України з приводу відси-лання встановлено такі правила. По-перше, відсилання до іно-земного права охоплює всі його норми, які застосовувалися б до конкретної справи згідно з цим іноземним правом. За-стосування норми іноземного права не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права (ст. 1553). Будь-яке відсилання до права країни згідно з правилами Книги восьмої проекту кодексу має розглядатися як відсилання до матеріального, а не до колізійного права відповідної країни, якщо інше не встановлено законом. У випад-ках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається (ст. 1556).
5. Обхід закону в міжнародному приватному праві
Обхід закону в міжнародному приватному праві означає усвідомлене створення хоча б однією стороною правовідносин підстав для застосування закону тієї правової системи, яка більш "лояльно" визначає певний правовий статус. Так, різні принципи визначення "національності" суб'єктів господарсь-кої діяльності, установ, організацій дозволяють підпорядко-вувати їхній правовий статус законодавству тієї держави, яка є більш "поблажливою" в питаннях укладення й виконання господарських договорів, податкової, митної політики тощо.
У сфері особистого статусу обхід закону може мати місце у випадках, коли особи прагнуть узяти чи розірвати шлюб, вста-новити опіку чи піклування, усиновити за законом тієї право-вої системи, яка встановлює менш обтяжливе коло умов для цього. Наприклад, для подачі заяви про розлучення законо-давством різних держав може встановлюватися неоднаковий термін проживання на їх території або ж узагалі такий термін не встановлюється.
Обхід закону найчастіше виникає у правових системах, де монополія держави обмежена; зі значною часткою приватної власності; з нечітким законодавчим визначенням принципу автономії волі сторін. Іноді обхід закону пов'язується з ви-користанням застереження про публічний порядок.
Різні правові системи неоднаково ставляться до обходу за-кону. В законодавстві деяких із них містяться норми, спрямо-вані на відвернення можливостей обходу закону щодо конк-ретних правовідносин (в Аргентині, США, Швейцарії). Судо-ва практика Франції обрала шлях визнання недійсною угоди, вчиненої в обхід закону.
У національному законодавстві України поняття "обхід за-кону" не вживається. Але, мабуть, ст. 48 Цивільного кодексу України ("Недійсність угоди, яка не відповідає вимогам зако-ну") охоплює й такі випадки врегулювання відносин. Проте в проекті Цивільного кодексу України встановлено наслідки обходу закону. Відповідно до ст. 1557 проекту кодексу угода та інші дії учасників відносин, що регулюються Цивільним кодексом України та спрямовані на те, щоб в обхід правил Книги восьмої про право, що підлягає застосуванню, під-порядкувати відповідні відносини іншому праву, є не-дійсними. У цьому разі застосовується право відповідної країни, яке підлягає застосуванню відповідно до правил згада-ної Книги.