Законодавство України про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадян-ства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про пра-вовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p. Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які нале-жать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Звідси випливає, що на території України не вва-жається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без грома-дянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, в Україні поняття "іноземці" охоплює поняття "іноземні громадяни" та "особи без грома-дянства". Це означає, що у сфері цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи мають майже одна-кові права та обов'язки.

Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. (в редак-ції від 20 травня 1997 p.) іноземцями в Україні вважаються:—

громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо-шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не прожива-ли постійно на її території;—

особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство Ук-раїни" (13 листопада 1991 p.);—

особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території України, але на 13 листопада 1991 p. вони прожива-ли за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;—

особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону "Про громадянство України".

Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володі-ють певним правовим статусом, що зумовлюється багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Прави-лами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран-зитного проїзду через її територію, затвердженими постано-вою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 p.1 Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.

Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають;

2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних кри-теріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним за-конодавством не встановлено. Конституція України вказує на перебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне прожи-вання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існу-вання; 2) перебувають у близьких родинних відносинах (бать-ко, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з гро-мадянином України; 3) перебувають на утриманні грома-дянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.

Із ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяль-ність" від 16 квітня 1991 p. випливає, що фізична особа вва-жається такою, яка постійно проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності її на-міру проживати на території цієї держави протягом необмеже-ного терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути наслідком виконання цією особою служ-бових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p. іно-земці вважаються такими, що мають постійне місце прожи-вання в Україні, якщо вони проживають на території нашої держави в цілому не менше 183 днів у календарному році (ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.

Зазначені Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію не визнача-ють терміну постійного й тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма, яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які прибули у при-ватних справах, не може перевищувати одного року. З позиції права не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування іноземців в Україні — тимчасовим чи постійним.

Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України "Про правовий статус іноземців" не визначив терміну такого перебування. Це питання вирішуєть-ся іншими нормативно-правовими актами.

Наприклад, "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p.), встановлює, що іноземець може перебу-вати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк може бути продовжений, але не повинен перевищувати 4 років. Іншим нормативно-правовим актом — Тимчасовим положенням про надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї-ни від 16 лютого 1995 p.1 (втратив чинність у травні 1997 p.) було визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здоров'я змушені залишати місця постійного прожи-вання у Чеченській Республіці та прибували в Україну з ме-тою тимчасового перебування, видавалася тимчасова довідка на термін до трьох місяців. У разі потреби цей термін міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме "Про міжнарод-ний комерційний арбітраж" тільки вказує на постійне місце проживання сторони, яка не має комерційного підприємства (п. З ст. 1).

Отже, у