Шлюб: поняття, умови
Для багатьох джерел національних правових систем харак-терним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відпо-відно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнер-ства або ж добровільним союзом чоловіка й жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення.
Договірна концепція шлюбу є найбільш поширеною. Вона грунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Фран-ція). Шлюб-партнерство — концепція, характерна для держав "сім'ї континентального" і частково "загального права". Зміс-том її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. У них союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.
Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негатив-ні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюб-ного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, певного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу — це вимоги до процедури його оформлення (на-приклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі).
Матеріальні умови взяття шлюбу можуть бути такими:
1. Досягнення шлюбного віку особами, які бажають побра-тися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загаль-ного повноліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок — 15 років. В Україні — відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя — 16 років. В Австралії — 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Відповідно до індуського Закону про шлюб 1955 p. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 — для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відпо-відно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі — 14 і 12 років.
У більшості держав установлений законодавством шлюб-ний вік за певних причин може бути знижений за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції (в редакції від 23 груд-ня 1970 p.) прокуророві республіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передба-чена ст. 16 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі — КпШС України).
2. Згода законних представників неповнолітніх осіб, які ба-жають побратися, необхідна тільки в окремих правових систе-мах, наприклад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотри-мання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови бать-ків дати свою згоду на шлюб.
3. Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та пра-во яких базується на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивіль-ного кодексу Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в дер-жавах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття нового. Насам-перед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відно-сини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 p. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.
4. Відсутність відносин родинності та свояцтва між осо-бами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Зазначене закріплено й у ст. 17 КпСШ України. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.
Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодав-ством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім'ях.
Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодав-ство різних держав має також особливості. Так, згідно із стат-тями 161—164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього ко-дексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колиш-ньою дружиною свого сина, поки син живий. За цими ж нор-мами забороняються шлюби між усиновителями та усинов-леними. У випадку, коли допускається шлюб між усинови-телем та удочереною, як це є у ФРН, відносини з удочеріння припиняються.
5. Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається до-бровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав "сім'ї континентального права", в т. ч. ст. 15 КпШС України;
законодавство США). Але в мусульманських державах згоду на