Норму зі схожим викладом передбачено і в Договорах з Алжиром, КНДР.
До встановлення і оспорювання походження дитини від пев-ної особи застосовується законодавство тієї держави—учас-ниці договору, громадянкою якої е мати дитини в момент народження дитини. Водночас достатнім є дотримання форми визнання походження дитини, що передбачена законо-давством тієї договірної держави, на території якої визнання має бути чи було здійснено. При цьому компетентними є органи держави, громадянином якої є дитина (ст. 28 Договору з Молдовою; ст. 28—3 Польщею), а також органи тієї дер-жави, на території якої дитина має місце проживання (ст. 28 Договору з Польщею). До цього ж право відношення застосо-вується законодавство договірної держави, громадянином якої є дитина. Остання колізійна прив'язка застосовується і до правовідносин між дитиною та батьками, якщо така дитина народилася від батьків, що не перебували в зареєстрованому шлюбі (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28 — з Грузією, ст. 28 — з Естонією, ст. 27 — з КНДР, ст. 28 — з Литвою, ст. 28-А — з Угорщиною і т. д.).
Іноді договори передбачають альтернативну колізійну прив'язку до законодавства держави, більш сприятливого для дитини. Так, якщо дитина є громадянином однієї договірної держави, а проживає на території іншої й законодавство останньої більш сприятливе для неї, то воно й застосовується (ст. 25 Договору з Алжиром, ст. 28-В — з Угорщиною).
У випадках стягнення аліментів із повнолітніх дітей засто-совується законодавство держави, на території якої проживає особа, що претендує на отримання аліментів (ст. 32 Мінської конвенції про правову допомогу 1993 p.).
За загальним правилом компетентними є суди тієї держави, законодавство якої повинно застосовуватися до правовідносин між батьками й дітьми.
7. Встановлення опіки та піклування. Відповідно до ст. 200 КпШС України до опіки, піклування над неповнолітніми, не-дієздатними або обмеженими у дієздатності громадянами України, що проживають поза межами України, а також іно-земними громадянами, які проживають в Україні, застосо-вується законодавство України.
Опіка чи піклування над громадянами України, що про-живають поза межами України, встановлені за законами від-повідних держав, визнаються дійсними в Україні, якщо проти їх встановлення чи визнання немає заперечень консульської установи України. Опіка, піклування, встановлені над інозем-ними громадянами поза межами України за законами іно-земних держав, визнаються дійсними в Україні.
Із договорів про надання правової допомоги тільки окремі не містять норм про опіку та піклування (приміром, із Грецією, Іраком, Італією, Тунісом, Фінляндією). Більшість до-говорів про правову допомогу передбачає, що у справах про встановлення чи скасування опіки та піклування компетент-ним є орган опіки та піклування держави, громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При цьому засто-совується законодавство цієї договірної держави.
Правовідносини між опікуном або піклувальником та осо-бою, яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаю-ться законодавством договірної держави, орган опіки та пік-лування якої призначив опікуна чи піклувальника. Якщо захо-ди щодо опіки та піклування необхідні в інтересах особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце проживання, місцезнаходження чи майно якої є на території іншої договір-ної держави, тоді орган опіки та піклування цієї держави тер-міново повинен повідомити компетентний орган держави, гро-мадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування.
У невідкладних випадках орган опіки та піклування дер-жави—учасниці договору може сам застосовувати необхідні заходи, одначе він повинен терміново повідомити про попе-редньо вжиті заходи компетентний орган опіки та піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган не винесе іншого рішення.
В інтересах підопічного договори про правову допомогу зазвичай встановлюють норму, за якою компетентний орган може передати опіку або піклування відповідним органам іншої договірної держави, якщо місце проживання, місцепере-бування чи майно особи, яка знаходиться під опікою чи пік-луванням, є на території цієї договірної держави. Передання дійсне лише у випадку, коли запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це орган, який робить запит. Орган, який прийняв опіку або піклуван-ня, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави, одначе він не має права виносити рішення в питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опі-кою або піклуванням. Проте він може дати дозвіл на реєстрацію шлюбу, необхідний згідно з законодавством дого-вірної держави, громадянином якої є ця особа (ст. ЗО Договору з Грузією, ст. 31 — з Молдовою, ст. ЗО—з Естонією, ст. ЗО — з Литвою, ст. 31 — з Польщею).
У договорах вказується, що обов'язок прийняття опіки або піклування визначається законодавством тієї держави, грома-дянином якої б особа, що має бути опікуном чи піклувальником (ст. 31 Договору з Молдовою, ст. ЗО-з Монголією, ст. 31 -з Польщею, ст. ЗІ—з Румунією, ст. 32—3 Югославією).
Більшість договорів указує на можливість призначення опі-куном чи піклувальником особи, яка є громадянином однієї з договірних держав, якщо ця особа проживає на території дер-жави, де буде здійснюватися опіка чи піклування (ст. 27 До-говору з Болгарією, ст. 29 — з В'єтнамом, ст. 33 — з Угор-щиною та ін.).