Міжнародні угоди з питань сімейного права
Оскільки матеріально-правові норми держав стосовно укла-дення шлюбу, його розірвання, призначення аліментів внаслі-док розлучення та роздільного проживання подружжя, стосов-но опіки і піклування, усиновлення, аліментних зобов'язань на користь дітей і інших питань є дуже різноманітними, то вини-кають колізії, які вирішуються з допомогою уніфікованих норм міжнародних договорів. Для шлюбно-сімейного права характерною є уніфікація не матеріально-правових норм, а колізійних. Це засвідчують, зокрема, перші Гаазькі конвенції:
про врегулювання колізій законів у сфері укладення шлюбу 1902 р., про врегулювання колізій законів і про юрисдикцію стосовно розірвання шлюбів та судового розлучення подруж-жя 1902 р., про колізії законів стосовно особистих та майнових відносин подружжя 1905 р., про врегулювання опіки над не-повнолітніми 1902 р., про обмеження дієздатності повнолітніх та піклування над ними 1905 p. Учасниками цих конвенцій були, зокрема, Угорщина, Польща, Румунія.
З середини століття кількість міжнародних договорів збіль-шується. Одним з перших документів цього періоду є Конвен-ція про стягнення за кордоном аліментів від 31 грудня 1956 p. Цей універсальний договір, відкритий для підписання як дер-жавами—учасницями ООН, так і іншими державами, був прийнятий для полегшення провадження судових справ та стягнення за кордоном аліментів. Конвенція врегулювала ме-ханізм передання прохання про стягнення аліментів з відпові-дача, передання рішень та інших судових постанов у договірну державу, від якої залежить виконання цих документів. Кон-венція встановила національний режим щодо сплати витрат та мит, запроваджених для резидентів чи громадян держави, у якій відбувається провадження по справі. Учасницями цієї Конвенції є деякі держави Східної Європи.
З метою дотримання прав людини та її основних свобод, ООН запропоновано багатосторонню Конвенцію про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік та реєстрацію шлюбів від 7 листопада 1962 p. (набрала чинності 9 грудня 1964 р.)1. Учасницями цієї Конвенції є майже 40 держав — Австрія, ФРН, Великобританія, Канада, Мексика та ін. Україна участі в цій Конвенції не бере. Норми Конвенції грунтуються на правилах Загальної декларації прав людини, що проголошу-ють право чоловіків та жінок, які досягли повноліття, брати шлюб та засновувати сім'ю без усяких обмежень за ознакою раси, національності чи релігії (ст. 16). Вони базуються також й на положенні Загальної декларації прав людини про те, що шлюб повинен бути зареєстрований тільки за вільної та повної згоди обох сторін, які одружуються (ст. 16). У Конвенції йдеться про недопустимість реєстрації шлюбу без повної та вільної згоди обох сторін, про яку вони повинні заявити особисто. Шлюб має бути оформленим: відповідно до закону;
після належного оголошення; у присутності представника вла-ди, який має право на оформлення шлюбу; в присутності свід-ків. Конвенція допускає відсутність однієї сторони, якщо від-повідний компетентний представник влади впевниться у явній винятковості обставин, які зумовили відсутність особи, у її бажанні взяти шлюб і в тому, що відсутня особа не за-перечила цього бажання перед компетентним представником влади.
Конвенція також декларує правила, перейняті більшістю національних правових систем: встановлення державою міні-мального шлюбного віку; заборону реєстрації шлюбу з особою, яка не досягла встановленого шлюбного віку, крім випадків, коли компетентний орган влади в інтересах сторін та з ураху-ванням вагомих причин дозволяє зробити з цього винятки. Зазначений міжнародний договір не регламентує детально питання форми шлюбу, але вказує, що всі шлюби реєструю-ться компетентним органом влади в офіційному реєстрі. Зага-лом норми Конвенції спрямовані на усунення застарілих за-конів та звичаїв щодо оформлення шлюбів, зокрема на повну ліквідацію шлюбів між дітьми та угод між батьками дітей про їх одруження ще до досягнення ними шлюбного віку.
Багатосторонньою угодою, що запропонована ООН і яка стосується питань, пов'язаних з оформленням шлюбу, є -Конвенція про громадянство одруженої жінки від 20 лютого 1957p. (набрала чинності для України 16 грудня 1958 р.)1. У Конвенції беруть участь понад 60 держав, серед яких Австрія, Албанія, Аргентина, Білорусь, Мексика, Польща, Румунія, Франція, ФРН та ін. Конвенція містить правило, відповідно до якого реєстрація шлюбів між громадянами певної держави та іноземцями не буде автоматично змінювати громадянство дружини (це стосується й розірвання шлюбу між грома-дянином певної держави та іноземною особою, а також зміни громадянства чоловіком під час існування шлюбу). Вказане правило відображено в ст. 6 Закону України "Про громадян-ство України" від 8 жовтня 1991 p., яка має назву "Збереження громадянства України у разі одруження та розірвання шлюбу".
З семидесятих років прийнято декілька Гаазьких конвенцій стосовно укладення й розірвання шлюбу та режиму майна подружжя. Зокрема, відомою є Конвенція про визнання розлу-чень та рішень про роздільне проживання подружжя від 7 черв-ня 1970 p. Вона застосовується тільки до законних рішень, прийнятих у результаті судового та інших проваджень, стосов-но розлучення й роздільного проживання подружжя. Конвен-ція не застосовується до встановлення вини чи додаткових приписів, які оголошені при прийнятті рішення, наприклад, щодо майнових зобов'язань, опіки над дітьми. У Конвенції містяться численні колізійні прив'язки, які дозволяють макси-СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Доку-менты и материалы. — С. 233—237.
Норми Конвенції регулюють визнання дійсності шлюбів, их у договірних державах. Конвенція, у зазначеному не застосовується до шлюбів: 1) які укладаються цими властями; 2) які укладаються на борту кораблів ранніх суден; 3) за дорученням; 4) посмертних; 5) недійних Держава може відмовити у визнанні дійсності бо, якщо під час укладення шлюбу за правом цієї держави один з подружжя: 1) уже перебував у шлюбі; або 2)