не досяг мінімального шлюбного віку чи не отримав необхідного доз-волу; або 3) не мав розумових здібностей давати згоду на шлюб; або 4) не згодився на шлюб добровільно; або 5) подруж-жя є кровними родичами чи існує між ними зв'язок, викликаний фактом усиновлення, або вони є родичами по прямій лінії, або між ними є брат чи сестра. Проте якщо один із подружжя на момент укладення шлюбу вже перебував у шлюбі, у визнанні шлюбу не може бути відмовлено за умови, що попередній шлюб згодом було розірвано чи анульовано.
У Конвенції врегульовано й питання дії різних систем пра-ва в одній державі. Зазначена Конвенція замінила Гаазьку Конвенцію про регулювання колізій законів у сфері укладення шлюбу від 12 червня 1902 p.
Гаазька Конвенція про право, застосовуване до режимів власності подружжя від 14 березня 1978р. використовує колі-зійні прив'язки: 1) закон громадянства; 2) звичайного місця проживання одного з подружжя. Щодо нерухомості — закон її місця знаходження. Конвенція не застосовується до алімент-них зобов'язань між подружжям; прав спадкування пережившого подружжя, правоздатності подружжя. Визначається роль шлюбного контракту в установленні режиму стосовно майна подружжя. Зазначається неможливість застосування матері-ального права, якщо воно суперечить публічному порядку держави.
У другій половині XX століття було прийнято декілька кон-венцій стосовно дітей. Це Гаазька Конвенція про компетенцію і застосовуване право стосовно захисту неповнолітніх 1961 p. Іншою є Конвенція про юрисдикцію, застосовуване право й ви-знання рішень про усиновлення від 15 листопада 1965 p. Вона застосовується до усиновлення між особами: з одного боку, особою, яка має громадянство однієї з договірних держав, зви-чайне місце проживання в одній з них, або є подружжям, кожен з яких є громадянином договірної держави та має своє звичайне місце проживання у договірній державі та, з іншого боку, дитиною, яка не досягла 18 років на час подання заяви про усиновлення і не знаходиться у шлюбі, є громадянином договірної держави та має звичайне постійне місце проживан-ня у цій державі.
Конвенція не застосовується, якщо: 1) усиновителі не є громадянами однієї й тієї ж держави і не мають свого звичай-ного місця проживання в одній і тій же договірній державі;
2) тільки усиновителі чи усиновителі та дитина є громадяна-ми однієї договірної держави, звичайно проживають у цій дер-жалі; 3) усиновлення не дозволяється органом, який не воло-діє належною юрисдикцією.
Встановлено органи, які володіють юрисдикцією стосовно вирішення питань про усиновлення, зокрема анулювання цього факту чи відкликання усиновлення, а також визначаєть-ся матеріальне право держави, застосовуване при цьому. Рег-ламентуються питання визнання факту усиновлення.
Оскільки захист інтересів дітей вважається питанням вагомого значення 25 жовтня 1980 р. в Гаазі було прийнято Кон-венцію про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей. Метою цієї Конвенції є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених чи утримуваних у договірній державі і гарантування ефективного дотримання права опіки та доступу в усіх договірних державах. Право на опіку у цій Конвенції означає сукупність прав, які торкаються турботи про дитину. Це, зокрема, право опікуна визначати місце про-живання дитини. Право доступу до дитини охоплює право забирати дитину протягом обмеженого часу в інше місце, ніж звичайне місце проживання дитини.
Вказаний міжнародний договір застосовується до будь-якої дитини, яка мала звичайне місце проживання у договірній державі безпосередньо перед порушенням права на опіку чи доступ. Застосування Конвенції припиняється з досягненням дитиною 16 років.
Конвенція вказує на співпрацю центральних органів держав із зазначених питань, визначає зміст клопотання про надання права доступу до дитини і т. ін. Для судового чи адміністра-тивного провадження не вимагається ніякого забезпечення чи застави для оплати витрат. Не вимагається легалізації чи до-тримання інших аналогічних формальностей. Декларується національний режим стосовно права на правову допомогу і консультації юриста. Договірна держава не може вимагати від заявника оплати витрат у зв'язку з можливою участю адвока-та. Однак договірна держава може вимагати оплати витрат на повернення дитини.
У Конвенції містяться колізійні норми з прив'язками, зо-крема до закону звичайного місця проживання дитини. Вирі-шено питання про вибір з двох чи більше систем права, які діють у державі, тільки однієї для регулювання питань опіки над дітьми.
З метою встановлення загальних норм про право, застосо-вуване до аліментних зобов'язань стосовно повнолітніх осіб, а також для узгодження з нормами Конвенції від 24 жовтня 1956 р. про право, застосовуване до аліментних зобов'язань стосовно дітей, в Гаазі 2 жовтня 1973 p. було підписано Кон-венцію про право, застосовуване до аліментних зобов'язань. Ця Конвенція застосовується до аліментних зобов'язань, які ви-никають із сімейних правовідносин, батьківства й материн-ства, шлюбу чи свояцтва, в тому числі до аліментних зобов'я-зань стосовно позашлюбної дитини. В Конвенції наголошено, що її норми регулюють тільки колізії законів стосовно алі-ментних зобов'язань. Конвенція дозволяє застосовувати іно-земне право навіть недоговірної держави, незалежно від вимог взаємності. Колізійні норми цього міжнародного договору дозволяють застосовувати право держави звичайного місця проживання кредитора, або якщо це неможливо — право дер-жави спільного громадянства сторін аліментного зобов'язання. Якщо ж кредитор не може отримувати аліменти від боржника, незважаючи на застосування вказаних колізійних прив'язок, застосовується право держави запитуваного органу.
В разі виникнення аліментного зобов'язання між особами, які є родичами по бічній лінії чи свояками, боржник може оспорити клопотання кредитора на тій підставі, що такого зобов'язання не існує за нормами права держави їх спільного громадянства або, якщо немає спільного громадянства, за внутрішнім правом держави звичайного місця проживання
боржника.
Законодавство, що застосовується до аліментних зобов'я-зань,