У Конвенції визначається можливість відмови у застосу-ванні права, якщо воно не сумісне з публічним порядком дер-жави. Однак, якщо це право передбачає інше, необхідно брати до уваги потреби кредитора та стан боржника. Норми Конвен-ції не застосовуються до стягнення аліментів за період до на-брання нею чинності у цій державі.

Конвенція обмежує право держав щодо застережень. Вод-ночас, за державами залишене право робити застереження про те, що вона застосовується тільки до аліментних зобов'язань:

1) між подружжям та колишнім подружжям; 2) стосовно осо-би, яка не досягла 21 року та не перебуває у шлюбі. За дер-жавами залишено право обумовлювати незастосування Кон-венції до аліментних зобов'язань: 1) між особами, які є роди-чами по бічній лінії; 2) між свояками; 3) між розлученим та таким, що роздільно проживає, подружжям, шлюб якого був оголошений недійсним чи анульований, якщо рішення про розлучення, роздільне проживання, недійсність чи анулюван-ня шлюбу було винесене заочно у державі, в якій сторона по справі, що не з'явилася до суду, не мала свого звичайного місця проживання.

Учасниці вказаного міжнародного договору можуть робити застереження про застосування законодавства держави, якщо сторони по справі мають громадянство цієї держави, тобто спільне громадянство, і якщо боржник має у цій державі зви-чайне місце проживання.

У Конвенції врегульоване питання вибору законодавства до аліментних зобов'язань за наявності двох чи більше систем права. Серед колізійних прив'язок пропонується прив'язка до закону найбільш тісного зв'язку з певним правопорядком. За-значена Конвенція майже повністю замінила Конвенцію про право, застосовуване до аліментних зобов'язань стосовно ді-тей, укладену в Гаазі 24 жовтня 1956 p.

У 1973 р. була прийнята Гаазька конвенція про визнання та виконання рішень щодо аліментних зобов'язань. З останніх Га-азьких конвенцій відомою є Конвенція про захист дітей та співробітництво стосовно іноземного усиновлення від 29 трав-ня 1993 p. її норми грунтуються на принципах Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р„ Декларації ООН про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту та добробуту дітей, резолюції 41/85 Генеральної Асамблеї ООН від 3 грудня 1986 p. про передання дітей на виховання та їх усиновлення на національному й міжнародному рівнях.

Зазначена Конвенція була прийнята з метою, по-перше, створення гарантій дотримання основних прав дитини при здійсненні усиновлення, по-друге, створення систем співробіт-ництва між державами для відвернення викрадення, продажу дітей, торгівлі ними, по-третє, забезпечення визнання усинов-лення у договірних державах

Конвенція застосовується, якщо дитина, яка постійно про-живає у одній договірній державі, що є державою її походжен-ня, переїхала, переїжджає чи повинна переїхати у іншу дого-вірну державу (ту, що приймає) після її усиновлення у держа-ві походження подружжям чи особою, що звичайно прожива-ють у приймаючій державі, або проживають у такій державі з метою усиновлення у приймаючій державі або у державі по-ходження. Конвенція поширюється тільки на таке усиновлен-ня, яке створює постійний зв'язок між батьками та дітьми. Детально врегульовано діяльність центральних органів дого-вірних держав та уповноважених організацій з питань усинов-лення. Регламентуються вимоги для іноземного усиновлення. Відповідно до змісту Конвенції усиновлення має місце тільки у випадку, якщо компетентна влада держави походження:

1) встановила, що дитина може бути усиновлена;

2) визначила, що після належного розгляду можливості влаштування дитини у державі походження іноземне усинов-лення найкраще відповідає інтересам дитини;

3) переконалася, що: а) особи та органи, які беруть участь в усиновленні, належно інформовані про наслідки їх згоди, зокрема, про можливість припинення правового зв'язку між дитиною та сім'єю її походження внаслідок усиновлення;

б) ці особи та органи дали свою згоду добровільно, у належній формі або засвідчену письмово; в) згода давалася не за вина-городу чи компенсацію й не була відізвана; г) згода матері, якщо це вимагається законодавством держави, була надана тільки після народження дитини.

Компетентна влада повинна переконатися у тому, що:

а) 3 дитиною радилися та інформували її про наслідки уси-новлення й необхідність її згоди на усиновлення, якщо така вимагається; б) враховувалися бажання та думка дитини;

в) згода дитини отримана добровільно у належній юридичній формі, вираженій чи засвідченій письмово; г) така згода дава-лася не за винагороду чи певну компенсацію.

Компетентна влада держави, що приймає, повинна: 1) ви-значити, що можливі названі батьки мають право на усинов-лення та відповідають вимогам для цього; 2) забезпечити не-обхідну консультацію можливих названих батьків; 3) виріши-ти питання про в'їзд дитини у іншу державу та постійне про-живання у ній.

Конвенція детально регламентує процедуру усиновлення. Врегульовано питання визнання усиновлення та наслідки уси-новлення. Усиновлення повинне визнаватися іншою договір-ною державою. Засвідчене свідоцтво уточнює, коли й ким бу-ла надана згода на усиновлення. У визнанні усиновлення мо-же бути відмовлено, якщо усиновлення явно протирічить порядку держави з огляду на найкращі інтереси дитини.

Визнати усиновлення означає визнати: 1) правові взаємо-відносини між дитиною та її названими батьками; 2) відпові-дальність названих батьків за дитину; 3) припинення існую-чих раніше правовідносин між дитиною та її матір'ю й бать-ком. Усиновлення повинне мати названі наслідки у тій дого-вірній державі, де воно відбулося.

У Конвенції вирішено питання про обрання однієї системи права з кількох, які діють у державі стосовно усиновлення. Ніякі застереження до Конвенції не допускаються.

Такими є багатосторонні Гаазькі конвенції з сімейного