багажної квитанції — для багажу, чи авіатранспортного доку-мента — для вантажу. Перевізник має право вимагати від ван-тажовідправника цей документ окремо на кожну упаковку та прийняти його. Відсутність, нестандартність чи втрата цього документа не впливають на дійсність договору чи застосуван-ня конвенційних правил. Авіатранспортний документ не є ти-тульним, тобто не підтверджує право власності на вантаж. Він складається у трьох оригінальних екземплярах, вручається ра-зом з вантажем. Перший екземпляр, призначений для перевіз-ника, та другий — для вантажоодержувача (супроводжує ван-таж), підписує вантажовідправник. Третій екземпляр підписує перевізник. Його вручають вантажовідправнику після прий-няття вантажу до перевезення. Вантажовідправник повинен подати у разі вимоги й інші документи чи інформацію. Якщо ці вимоги не виконані, відправник відповідає перед перевізни-ком за будь-яку шкоду, що виникла внаслідок неподання ним документів чи інформації. Якщо перевізник готує документ на прохання вантажовідправника, він зобов'язаний це зробити як його агент. Таким чином авіатранспортний документ і вказані у ньому відомості є достатнім доказом укладення договору.
Варшавська конвенція 1929 p. або перевізний документ ре-гулюють особливі права вантажовідправника і одержувача. Відповідно до норм Конвенції вантажовідправник: 1) може розпорядитися вантажем до його доставки одержувачу, якщо пред'явить свій екземпляр перевізного документа та сплатить всі витрати по перевезенню; 2) визначає порядок видачі ван-тажу в місці призначення; 3) може оголосити цінність вантажу й багажу при пред'явленні їх до перевезення.
Вантажоодержувач: 1) має право вимагати від перевізника передання вантажу та перевізних документів після прибуття їх до місця призначення, сплати відповідних зборів та вико-нання інших вимог, вказаних у перевізному документі; 2) мо-же примусово здійснювати права від свого імені, а також, дію-чи в інтересах іншої особи, за умови виконання усіх зобов'я-зань вантажовідправником за договором перевезення.
Варшавська конвенція 1929 p. передбачає відповідальність за вину. Водночас у ній не вирішено питання про порядок визначення розміру відшкодування та коло осіб, які мають право на відшкодування у випадку загибелі пасажира.
Претензії оформляються письмово. Вони подаються окремо або з перевізним документом. Відповідно до норм Конвенції претензії пред'являються: із впливом семиденного строку піс-ля того, як вантаж повинен був прибути, але не прибув вна-слідок його втрати; відразу після виявлення заподіяної шкоди або хоч би протягом 7 днів після приймання вантажу; протя-гом 14 днів у разі затримання вантажу, починаючи з дати, коли вантаж надійшов у розпорядження одержувача; протягом З днів у випадку незбереження багажу перевізником. Незаявлення претензії до перевізника позбавляє права на позов. Строк для пред'явлення позову складає два роки. Позов пред'являється тільки в один із судів, зазначених у Конвенції:
за місцем проживання перевізника, місцезнаходженням його головного органу управління чи контори, якою був укладений договір, місцем виконання перевезення. Оскільки, остаточно не з'ясовано правову природу цього строку, в одних державах його розуміють як преклюзивний строк, у інших — як позов-ної давності, що продовжується за правилами внутрішнього законодавства.
Варшавська конвенція 1929 р. не передбачає загальної ко-лізійної прив'язки, якою б зазначалося право країни у разі, якщо сама Конвенція певне питання не регламентує. Конвен-ція містить декілька колізійних прив'язок, які відсилають до закону суду. Так, якщо перевізник доведе, що вина особи, якій заподіяно шкоду, була причиною шкоди чи ця особа сприяла настанню шкоди, суд, відповідно до закону своєї держави, може усунути або обмежити відповідальність перевізника (ст. 21). Закон суду застосовують, вирішуючи питання: про виплату пасажиру відшкодування періодичними платежами (п. 1 ст. 22); відшкодування позивачу судових витрат по справі (п. 2 ст. 22); обчислення строку для пред'явлення позову до перевізника (ст. 29). Порядок розгляду спору, за загальним правилом, також визначається за законом суду, який розгля-дає спір.
Правила зазначеної Конвенції мають імперативний харак-тер. Недійсними є будь-які застереження й угоди сторін, спря-мовані на відступ від правил Конвенції про закон, що підлягає застосуванню, або зміну правил про підсудність. Водночас Конвенція все ж допускає два винятки. По-перше, спеціаль-ною угодою, укладеною між перевізником і пасажиром, може бути встановлено вищий розмір відповідальності перевізника (п. 1 ст. 22). По-друге, при перевезеннях вантажів можна укласти угоду про арбітражний суд (ст. 32).
Переглянена редакція Варшавської конвенції 1929 p. має такі суттєві зміни. Перевізний документ названо авіанакладною. Переглянеш майже усі норми щодо реквізитів цього до-кумента. По-іншому вирішено деякі питання відповідальності за договором авіаперевезення. Наприклад, встановлено, що співробітники та агенти перевізника користуються тим же правом на обмеження відповідальності, що й сам перевізник при виконанні службових обов'язків. Майнова межа спільної відповідальності перевізника, його співробітників та агентів не може перевищувати певної величини. Для визначення меж відповідальності враховують вагу вантажних місць.
Якщо вантаж має недоліки, перевізник може передбачити у договорі умови, які звільняють його від відповідальності або ж встановлюють її нижчу межу. Сторони можуть зробити ар-бітражне застереження за умови, що арбітражний розгляд по-винен відбуватися в одній з держав, передбаченій Конвенцією. По-іншому трактується поняття "неправильної поведінки" пе-ревізника, яка позбавляє його права на обмеження відпові-дальності. Водночас без змін залишилося трактування особли-вих прав вантажовідправника та вантажоодержувача.
Збільшилися строки пред'явлення письмових претензій особами, що мають право на отримання вантажу. Продовжено максимальні строки у випадках: заподіяння шкоди — з 7 до 14 днів; затримання вантажу — з 14 до 21 дня; незбереження вантажу — з 3 до 7 днів.
З метою підвищення меж відповідальності повітряного пе-ревізника перед пасажирами на авіалініях, що проходять через США, у травні 1966 p. прийнято тимчасову угоду, відому за назвою Монреальська угода. Нею встановлено, зокрема, май-нову