Класична англійська доктрина міжнародного приватного права теж охоплює вчення про міжнародний цивільний про-цес. Засади цієї доктрини грунтуються на тезі, відповідно до якої міжнародне приватне право, як окрема ланка англійської правової системи, завжди вирішує хоч би одне з трьох питань, а саме: питання про юрисдикцію англійського суду, про вибір права, про визнання та виконання іноземних судових рішень. М. Вольф, досліджуючи, в основному, англійське право та здійснюючи порівняльний аналіз права інших держав, розгля-дав, зокрема, так звану "місцеву" та "міжнародну" юрисдикції, розмежування компетенції судів, процедуру провадження в іноземних судах, визнання та примусове виконання іноземних судових рішень.

Незважаючи на те, що правники різних держав неоднаково вирішують питання про місце міжнародного цивільного про-цесу в системі права та правничій науці, вони все ж визнача-ють, хоч і по-різному, його зміст. У працях юристів ФРН, Австрії та деяких інших держав останніми роками все частіше звертається увага на саме зміст міжнародного цивільного про-цесу. Про ґрунтовність дослідження цих питань свідчить ви-даний у ФРН 1982 p. фундаментальний чотиритомний курс міжнародного цивільного процесу. Перший том охоплює ін-формацію про так зване європейське процесуальне право, ана-ліз конвенцій, укладених в рамках ЄС, загальні проблеми між-народної підсудності. У другому томі розглянуте питання здійснення процесу, встановлення змісту іноземного права, надання правової допомоги. У третьому томі — питання ви-знання іноземних судових рішень, у четвертому — їх виконан-ня. М. Хофман та X. Фінке вважають, що міжнародний ци-вільний процес складають питання: про джерела міжнародно-го цивільного процесу, правовий статус іноземців, визначення підсудності, застосування національного та іноземного права, докази, надання правової допомоги, визнання та виконання іноземних судових рішень, зовнішньоторговельний арбітраж.

Як уже вказувалося, у класичній англійській доктрині між-народне приватне право традиційно охоплює, по-перше, про-блеми юрисдикції вітчизняних судів по справах з "іноземним елементом"; по-друге, вирішення питання вибору права та за-стосування норм процесуального права до правовідносин з "іноземним елементом"; по-третє, проблеми визнання та вико-нання іноземних судових рішень.

Аналізуючи дослідження вчених колишнього СРСР, праці юристів держав СНД з питань міжнародного цивільного про-цесу, можна зробити висновок, що до міжнародного цивільно-го процесу належать питання: визначення підсудності стосов-но спорів, які виникають з цивільних, сімейних і трудових правовідносин з "іноземним елементом"; процесуальне ста-новище іноземних громадян та іноземних підприємств і орга-нізацій у суді; процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і консульських представників; цивільно-процесуальне становище міжнародних (міждержавних) орга-нізацій; встановлення змісту іноземного права; звернення до іноземних судів з дорученнями про вручення документів; ви-конання доручень іноземних судів; про судові докази в цивіль-них справах з "іноземним елементом"; визнання і примусове виконання іноземних судових рішень; вчинення нотаріальних дій; визнання іноземних арбітражних угод; розгляд спорів ар-бітражем; примусове виконання рішень іноземного арбітражу;

юридичне значення провадження у справах, порушених у іно-земних судах.

Іноді питання, пов'язані з розглядом спорів арбітражем, ви-знанням та виконанням, у т. ч. примусовим, його рішень, мо-жуть аналізуватися окремо, оскільки вони є специфічними за своїм змістом. Арбітраж (міжнародний третейський суд) є ор-ганом, який визнають юрисдикційним органом держави (ор-ганом влади), що санкціонувала його владні повноваження. Можна говорити про "національний статус" суду, або "надна-ціональний", беручи до уваги його ставлення до імперативних норм певного правопорядку. Проте у будь-якому випадку ар-бітраж як юрисдикційний орган застосовує процесуальні нор-ми. Навіть внутрішній регламент, яким керуються арбітри, вирішуючи спори, є аналогом процесуальних норм. Арбітраж-ний процес є різновидом цивільного судочинства й охоплю-ється його системою. Про це свідчить, наприклад, поділ ком-петенції між цивільним і арбітражним судочинством у норма-тивно-правових актах, зокрема, у ст. 24 Цивільного процесу-ального кодексу (далі — ЩІК) України і ст. 1, 12 Арбітраж-ного процесуального кодексу (далі — АПК) України, який грунтується тільки на розмежуванні суб'єктного складу пра-вовідносин, а також можливість втручання судів загальної юрисдикції у діяльність міжнародного комерційного арбітра-жу у випадках, передбачених національним законодавством (п. З ст. 16, п. 2 ст. 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 p.).

Таким чином, дебати про міжнародний цивільний процес, його місце, зміст і співвідношення з традиційними галузями чи інститутами права не завершені. Мабуть, ці норми все ж таки належать до цивільного процесуального права як галузі права. Проте вивчати їх зручніше у науці міжнародного при-ватного права.