Національні акти України про засада процесуального статусу іноземців та іноземних підприємств і організацій

Громадяни України можуть мати процесуальні права та обов'язки на території іноземної держави, а так само іноземці можуть набути процесуального статусу в судах України. Як зазначалося, Конституція України проголошує норму про пік-лування та захист Україною її громадян, що опинилися за кордоном. Вона наділила іноземців національним режимом стосовно здійснення ними прав та виконання обов'язків. Вка-зане торкається і процесуальних прав та обов'язків суб'єктів права. Засади правового регулювання процесуальних прав іноземних громадян та осіб без громадянства містить Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p., у якому зазначено: іноземці мають ті ж права та виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України (ст. 2); вони можуть звертатися до суду й інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України (ст. 22).

Аналізоване чинне законодавство України базується на нормах, прийнятих до набуття Україною незалежності та піс-ля її проголошення. Перші є універсальними щодо їх застосу-вання, а тому містяться в окремих загальних нормативно-пра-вових актах. Мова йде, зокрема, про норми розділу VI ЦПК України 1963 р. за назвою: "Цивільні процесуальні права іно-земних громадян і осіб без громадянства. Позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів. Міжна-родні договори". Тут врегульовано питання надання націо-нального режиму щодо користування цивільними процесуаль-ними правами іноземним громадянам, особам без громадян-ства та іноземним підприємствам і організаціям; застосування реторсії до згаданих осіб (статті 423, 424); визначення під-судності спорів з "іноземним елементом" судам України (ст. 424); заявленння позову до іноземної держави та засто-сування імунітету до представників іноземних держав чи ін-ших осіб, зазначених у відповідних нормативних актах; засто-сування реторсії до іноземних держав, їх майна або представ-ників іноземних держав в Україні (ст. 425). Декілька норм ЦПК України вказують на можливість виконання доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів; виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражних судів; застосування правил міжнародних дого-ворів (ст. 426-428).

Компетенцію судів та інших органів України у разі розір-вання шлюбу з "іноземним елементом" регулює Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 р. (ч. 5, 6 ст. 197). Тут є й норми про компетенцію органів по встановленню батьківства, уси-новленню (ст. 198—199).

Потреба врегулювати окремі процесуальні питання виник-ла з прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 p. Декларації про державний суверенітет України. Закон Украї-ни "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 p. встановив принцип захисту інтересів суб'єктів зовніш-ньоекономічної діяльності (ст. 2), урегулював питання ви-ключної компетенції судових та арбітражних органів України (ст. 31), підсудності (ст. 32), подання позову (ст. 34), діяль-ності судових та арбітражних органів України по призначенню розміру штрафів, оскарження санкцій у суді або арбітражі (ст. 37), розгляду судовими та іншими органами спорів, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності (ст. 38), компетентності судів та арбітражів стосовно предмета розгля-ду спорів щодо застосування положень цього Закону та інших законів, прийнятих на його виконання (ст. 39).

Після становлення України як суверенної держави кіль-кість нормативно-правових актів з цивільними процесуальни-ми нормами значно збільшилася. Наприклад, норми про під-судність спорів судам, арбітражним та третейським судам має законодавство України про інтелектуальну власність. Це статті 22, 24, 30 Закону України "Про охорону прав на вина-ходи й корисні моделі", ст. 21 Закону "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ст. 27 Закону "Про охорону прав на промислові зразки", що були прийняті 15 грудня 1993 p., ст. 43 Закону України "Про авторське право та суміжні права" від 23 грудня 1993 р.1, Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. також має норми про порядок розгляду спорів у судових, арбітражних органах і тре-тейських судах (ст. 14, 26)- У Інструкції про порядок реєст-рації представництв іноземних суб'єктів господарської діяль-ності в Україні (затверджена наказом МЗЕЗторгу України від 18 січня 1996 р. № ЗО, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 24 січня 1996 р. № 34/1059)3 є норма, що вказує на можливість розгляду судом питання про припинення діяль-ності представництв іноземного суб'єкта господарювання.

На вирішення окремих категорій господарських спорів спрямовані норми Закону України "Про встановлення платос-проможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 р. (розділи II, V)4. Провадження справ про банкрутство банків регулює й Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. Кодекс торго-вельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. має нор-ми про застосування загальних засад законодавства України (ст. 4); вибір суду або арбітражу (ст. 8); імунітет державних суден (ст. 18); право на заявления претензій та позовів (роз-діл XI). Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. також містить норми, які торкаються питань міжнародного цивільного процесу. Питання юрисдикції судів з цивільних справ та імунітет від неї регулює Положення про дипломатич-ні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 p. Інший нормативний акт, а саме:

Консульський Статут України від 2 квітня 1994р. зазначає, зокрема, що консул має право без окремого доручення пред-ставляти в установах держави перебування інтереси громадян України, якщо вони відсутні й не доручили ведення справи якійсь особі або