У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Цивільні процесуальні норми у міжнародних договорах за участю України

Міжнародні договори є формою права, яка може містити цивільні процесуальні норми. Сьогодні питання про значення таких міжнародних договорів та їх зміст є особливо актуаль-ним. Ця актуальність зумовлюється, по-перше, інтеграцією держав у правовій, економічній та інших сферах відносин. Другою причиною є трансформація СРСР, Чехословаччини, Югославії та утворення незалежних держав, внаслідок чого приватно-правові відносини суб'єктів цих утворень втратили внутрішньонаціональний характер і стали міжнародними. То-му збільшилася кількість судових спорів з "іноземним елемен-том". Для цих правовідносин характерним є особливе регулю-вання. Воно виявляється у тому, що право, яке необхідно за-стосувати до правовідносин, визначається колізійною нормою;

підсудність спорів залежить від застосування правил міжна-родної підсудності; визнання та виконання іноземних судових рішень пов'язують з певними умовами, наприклад із застере-женням національного законодавства про дотримання публіч-ного порядку та наявністю міждержавного договору про вза-ємне визнання та виконання судових рішень.

Специфіка судочинства по справах з "іноземним елемен-том" полягає у необхідності подолати обмеження діяльності суду щодо території однієї держави, і "вийти" за її межі. Це дозволяють зробити уніфіковані правила міжнародних дого-ворів, спрямовані на усунення розбіжностей між матеріально-правовими нормами та колізійними прив'язками, що є у зако-нодавстві різних держав.

Організаційний механізм договірно-правового співробіт-ництва держав виявляється у прямій міждержавній уніфікації норм права. Тобто у міжнародних угодах зацікавленими дер-жавами або за їх ініціативою встановлюються завершені пра-вові норми, готові без конкретизації до застосування у системі внутрішнього права.

Міжнародні договори, які мають цивільні процесуальні норми, в залежності від предмета їх правового регулювання, можна поділити на такі групи. По-перше, це договори, що містять певні принципові положення, наприклад Угода про принципи зближення господарського законодавства держав-учасниць Співдружності від 9 жовтня 1992 p. (Бішкек), яка передбачає порядок розгляду господарських спорів. По-друге, це договори, що охоплюють значний комплекс питань, пов'яза-них з правовою допомогою з усіх категорій справ (цивільних, сімейних, кримінальних). Мова йде про двосторонні чи бага-тосторонні договори про надання правової допомоги. По-тре-тє, договори, присвячені окремим видам правової допомоги. На-приклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 p.; Угода держав СНД про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності 1992 p.;

угоди, пов'язані з виконанням судових доручень з Францією (1936), Австрією (1970). По-четверте, договори, основним предметом регулювання яких є питання, не пов'язані з цивіль-ним процесом, проте вони містять окремі процесуальні норми. Такі норми є у консульських угодах, торгових договорах тощо. Наприклад, в Угоді про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності від 24 грудня 1993 p., укладеній державами-учасни-цями СНД, вказано правила визначення компетенції установ держав по розгляду інвестиційних спорів (ст. 7).

Оскільки норми міжнародних договорів є уніфікованими, це полегшує процесуальне провадження. Наприклад, міжна-родні двосторонні договори про правову допомогу регулюють отримання доказів з-за кордону; проведення експертизи за кордоном; встановлення місця проживання особи, місця її ро-боти, розмір отриманого нею за кордоном прибутку; визнання іноземних судових рішень та інше. Укладення таких договорів притаманне для держав Східної Європи. У 50—60-ті та 70—80-ті pp. Радянський Союз уклав майже два десятки таких договорів (наприклад, з Албанією, Болгарією, Грецією, Кубою, Тунісом). Їх вважають договорами першого та другого поко-лінь. Україна стала правонаступницею цих договорів відповід-но до ст. 12 Угоди про створення СНД, ст. 34 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів від23 серпня 1978 p., а також статей 3,7 Закону України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 p.

Ставши суверенною державою, Україна утворює власну до-говірно-правову базу з питань взаємної правової допомоги у цивільних та/чи сімейних і кримінальних справах. Порядок їх дії на території України визначає, зокрема. Закон "Про між-народні договори України". Як уже вказувалося, це договори, підписані з: Китаєм 1992 p., Польщею 1993 p., Литвою 1993 p., Молдовою 1993 p., Грузією 1995 p., Латвією 1995 p., Естонією 1995 p., Монголією 1995 p., Узбекистаном 1998 p. Мінська конвенція 1993 p. стала результатом багатосторонньої регіо-нальної уніфікації.

Договори так званих першого та другого поколінь оновлю-ються систематично. Наприклад, опрацьовується проект Дого-вору між Україною та Грецькою Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах (1998 p.), уз-годжується текст Договору між Україною та Чеською Респуб-лікою про правову допомогу у цивільних справах (1998 p.).

Норми зазначених договорів, а також тих, правонаступ-ницею яких стала Україна, регулюють правовий захист грома-дян договірних держав; порядок надання установами юстиції взаємної правової допомоги шляхом виконання окремих до-ручень; надання інформації з правових питань. Договори мають колізійні норми, спрямовані на визначення компетенції установ юстиції з цивільних і сімейних справ, норми про ви-знання і виконання судових рішень і прирівняних до них ак-тів, а також правила про дійсність документів, складених за кордоном.

У всіх договорах про правову допомогу передбачено прин-цип надання громадянам договірних держав національного ре-жиму у здійсненні їхніх прав та обов'язків. Цей принцип по-ширюється, зокрема, на забезпечення вільного доступу в суди іноземної договірної держави. Право вільного звернення до суду іншої держави конкретизується у спеціальних нормах, які проголошують звільнення громадян договірних держав від забезпечення судових витрат і від сплати судових витрат на тих же підставах і в тому ж обсязі, що й власними громадяна-ми договірної держави (наприклад, ст. 16, 21 Договору між СРСР та Корейською НДР про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1958 р.; ст. 16 Договору між Україною і Естонською Республікою про пра-вову допомогу та правові відносини у


Сторінки: 1 2