потреби наголошувати значення цих прав, їх практич-ної реалізації. Адже саме вони мають гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, за-безпеченої у своїх життєвих потребах особистості. У свою чергу, саме ці якості суспільного життя характе-ризують державу як соціальну, тобто таку, що забезпе-чує достатньо високий рівень життя своїх громадян. Оскільки справжня демократія повинна мати достатню матеріальну базу, що є соціально-економічною гаран-тією її існування та розвитку, маємо всі підстави стверджувати, що здійснення в державі економічних, соціальних і культурних прав і свобод є одним із важли-вих чинників для визнання такої держави справді демократичною.
Система економічних, соціальних і культурних прав згідно з Конституцією України охоплює: право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своє» власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право на підприємницьку діяль-ність; право на працю; право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на від-починок; право на соціальний захист; право на житло; правова достатній життєвий рівень; право на охорону здоров'я; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; право, зумовлене гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захистом материнства, батьків-ства, дитинства сім'ї; право на освіту; право на свободу творчої діяльності.
Право кожного володіти, користуватися і розпоряд-жатися своєю власністю, результатами своєї інтелек-туальної, творчої діяльності (ст. 41) є не що інше, як закріплення в Конституції України принципу приват-ної власності, яка є економічною основою громадян-ського суспільства, розвитку ринкових відносин.
Саме приватна власність (а не "нічия", соціалістич-на) виховує у людини почуття відповідальності перед собою та перед суспільством за її найефективніше використання. Виходячи із цього, Конституція України закріплено у ст. 13 положення про те, що "власність зобов'язує" що "усі суб'єкти права власності рів-ні перед законом". Практика розвинених західних країн свідчить, що будь-яка форма власності, за винят-ком особистої, може використовуватися і як засіб експлуатації, і як засіб соціальної підтримки тих членів суспільства, які об'єктивно потребують цього. Саме другий спосіб використання приватної власності, особливо її різних колективних форм, що набуває усе більшого поширення у цивілізованих країнах, гарантує розвиток усього суспільства.
Право приватної власності регулюється і захи-щається різними галузями права України, її статус ха-рактеризується непорушністю, грунтується на силі за-кону. До того ж відповідні зміни у становищі власника можуть бути здійснені виключно за рішенням суду.
Можливі винятки, обмеження права використання приватної власності пов'язуються Конституцією України із суспільною необхідністю, а також із випад-ками, коли ця власність завдає шкоди громадянам, суспільству, погіршує екологічну ситуацію тощо.
Зазначені принципові положення статусу власності поширюються й на інтелектуальну власність.
Право на підприємницьку діяльність (ст. 42) пов'яза-не із приватною власністю, яка становить матеріальну основу підприємництва. Під підприємництвом розу-міється діяльність, що здійснюється її суб'єктами на власний ризик і спрямована на одержання ними при-бутку. Держава зобов'язана сприяти розвиткові під-приємництва, охороняти права підприємців, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність організацій, що займаються підприємництвом. Дер-жавний контроль може поширюватися лише на вико-нання законів та інших правових актів, які регулюють порядок здійснення підприємництва в Україні. Йдеть-ся, зокрема, про такі нормативні акти, як Закони України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (з багатьма доповненнями), "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р., "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.
Держава може заборонити підприємницьку діяль-ність у деяких сферах виробництва і торгівлі, примі-ром, у сфері виготовлення зброї, наркотичних засобів. Винятки із загальних правил щодо виробництва деяких видів продукції реалізуються шляхом надання підприємствам спеціальних ліцензій.
У таких випадках допомогу повинні надавати держава, структури соціального захисту. Критерієм для надання матеріальної допомоги, здійснення різноманітного за формами соціального захисту у багатьох випадках є офіційно встановлена межа малозабезпеченості, яка з 1 січня 1997 р. згідно з постановою Верховної Ради України "Про розмір вартісної величини межі малоза-безпеченості" від 16 жовтня 1996 р. встановлена в Україні у розмірі 70,9 гривні.
Поряд із загальними заходами соціального захисту є й надзвичайні. Такі заходи, наприклад, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист гро-мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка-тастрофи" від 28 лютого 1991 р. (в редакції Закону від 19 грудня 1991 р.).
Удосконалення соціального захисту тих верств на-селення, які цього потребують, — одна з найважливі-ших функцій демократичної, соціальної, правової дер-жави.
Відомо, яке важливе значення для кожної людини має конституційне право на житло (ст. 47). Основною формою реалізації цього права згідно з Конституцією є придбання громадянином житла на різних засадах (побудова, придбання у власність, оренда). Водночас громадянам, які потребують соціального захисту, дер-жавні та місцеві самоврядні органи надають житло без-коштовно або за доступну для них плату. Примусове позбавлення житла можливе лише на підставі закону за рішенням суду.
Право на охорону здоров'я (ст. 49) органічно пов'я-зане з правом на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Ці права спрямовані на захист найбільш дорогоцінного, що є в людини, — її здоров'я та самого житія.
Право на охорону здоров'я є комплексним суб'єк-тивним правом, оскільки воно передбачає здійснення відповідних різнобічних заходів. Можна, наприклад,
послатися на виробництво ліків, роботу лікарень, під-готовку медичних кадрів тощо. Зрозуміло, що безпосе-редньо стосується здоров'я громадян і стан навколиш-нього середовища. Адже нині, коли безліч чинників зу-мовлюють його подальше погіршення, особливого значення набуває збереження і покращання довкілля.
Держава забезпечує розвиток мережі та покращай ня роботи медико-лікувальних закладів, вживає захо-дів щодо запобігання захворюванням. Медичне обслу-говування у державних і комунальних закладах охоро-ни здоров'я здійснюється безкоштовно. Водночас з