Майже зникло з політичної арени дворянство і духовенство. Місця колишніх привілейованих станів зайняли так звані нуворими (нові багачі), що мали тепер не тільки багатство, а й політичну владу. “Именно в этих салонах выковался главный курс социально-политического развития буржуазной Франции” Туган – Барангвский Д.М. Крупная французкая буржуазия и переворот 18 брюмера 1798 года // Новая и новейшая история. – 1985. - №6. – с.56.

В роки тендоріовського конвенту Директорії, буржуазія вперше відчла себе біля влади. Крім того вона зросла.

До великих буржуа приєдналися різного роду дільці і фінансисти, які наживалися на воєнних поставка і махінаціях.

Наприклад із 44 регентів і цензорів “Банку де транс” тільки 7 до революції мали велике багатство і тільки 4 із них мали дворянські титули. Там же ст. 57

В ці роки в Франції було видно розквіт підприємницької і торгівельної діяльності частково ініціативи буржуазних елементів. Підприємці і різні дільці також співпрацювали з Директорією.

Але режим Директорії не дивлячись на його відверто буржуазний характер далеко не зовсім задовольняв велику буржуазію.

Згідно конституції ІІІ року (1795), яка була дуже консервативною, зберігається в недоторканості буржуазні вільноти: вибрані органи – Рада 500 і старійшин. При хвилюваннях всередині країни в радах брали верх то якобінці, то роялісти і зовсім ліві елементи. там же ст. 59

Особливо великий страх викликали у буржуазії можливість правління робезп‘єрівського комітету суспільного спасіння в дусі 1793 Там же, ст. 60.але на це у неї були свої основи. По-перше, при якобінцях лише великі власники піддалися репресіям Там же ст. 66, по-друге, літом 1799 р. Рада 500 прийняла акти про примусові займи на 100 млн. франків і закон про заложників, які зачіпали інтереси великої буржуазії.

Не здатність Директорії задовільнити основні вимоги буржуазії і підштовхнуло цей клас французького суспільства до антидемократичних настроїв. Буржуа говорили яке дипломатичні до форми правління, що йому покровительствує, якщо вона приносить йому розумну і виправдану свободу, дозволяє спокійно насолоджуватися тим, що він має Вікар Ж і К. Формирование французкой нации. – М. – 1957. – с. 288. Шампал‘ї навіть показував перевагу монархічного правління: “Нам потрібен король, який був би королем. Тому що у мене є місце. Значить, щоб завершити революцію нам потрібен король, щоб відрізати свої права від наших” Там же – с.288.

Не були проти ревізії демократичних завоювань революції і керівні діячі Директорії – Баррас, Спеліес, Роже – Дюко, які покровительствували банкірам-дільцям. Саме серед них і виникає змова, метою якої було встановлення диктатури у Франції. В заговорницьку групу входили одні із директорів Спейєса, міністр поліції Фуше і міністр закордонних справ Толейран Туган – Барановський Д.М. У истоков бонапартизма – Саратов. – 1980. – с. 180. Їх вибір зупинився на генералі Бонапарті. В своєму бажанні встановлювати одноособову владу перевершив їхні надії. 9 і 10 грудня 1799р. (18-19 брюмера 8 року) в Франції винник військовий переворот, яким керував генерал Бонапарт. Поводом перевороту була проголошена анархічна змова. Рада 500 і Директорія були розпущені. Замість них виникла Виконавча консультативна комісія в яку ввійшли Бонапарт і колишні директора Сайєс і Роже-Дюке. Консули були наділені повнотою влади для зміцнення конституції Влар Ж. і К. Формирование французкой нации. – М. – 1957. – с.286-287.

Першим кроком нової влади була відміна законів про примусові займи і заложників. Через 2 неділі після перевороту у консула Бонапарта відбулася рада великих банкірів і комерсантів Франції – Жерлино, Довіль‘є, Пер‘є, обот‘є, на якому вони вирішили передати новому уряду позику на 12 млн. франків, що говорить про прихильність до Бонапарта великої буржуазії. До 18 брюмера в державній казні Франції залишалося всього 167тис. франків.

Швидко було юридичне оформлення диктаторського режиму. 22 фрімера 8 року (13.07.1799) була оголошена нова конституція яка була набагато діловитіша і коротша попередній Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. – М. – 1973. – с. 305. В цій конституції зовсім не було згадано про права людини. Вступна формула до І статті говорила “Франція – республіка – єдина і неподільна”. Наполеон назначав І-м консулом республіки на 10-річний термін, два інших консула на 6р. Там же с. 305-306.

Однак фактично з опублікуванням конституції 8 року Наполеон зосереджував всю повноту влади у своїх руках. Новий деравний устрій Франції більше нагадував самодержавний режим ніж республіканський.

Наполеон призначив сенат із 80 чоловік, який був підвладний лише йому одному. Сенет, тобто люди відібрані першим консулом на особистий погляд, назначали членів законодавчої влади, трибунному законодавчому корпусу. Також була створена Державна Рада цілком призначена представником першого консула Тарм Е.В. Наполеон. – М. – 1939. – с. 73.

В 1802 році Державна Рада провела всенародний плесбіциь про встановлення по життєвого консульства. Плебісцит дав 3000 569 голосів “за” і 8374 – “проти”. 16 термідора (4.08.1800) посада першого консула була перетворена на по життєву з наданням права призначати йому свого приємника Манфред А.З. Наполеон Бонапарт. - М., 1973, с. 412.

По органічному селатус – консульстві 18.05.1804р. І консул був проголошений спадковим імператором Франції. Консульство переросло в імперію.

Таким чином режим консульства у Франції означав повний перехід правління в монархічну централізовану диктатуру однієї людини. Крім буржуазії уряд Наполеона піп римувало селянство, а це велика кількість населення Франції. Тому говорити про вузьку класову базу суспільства не приходиться. Французька революція зробила французького селянина