Заключення.

Переворот 18 брюмера 1799р. і в період консульства, що послідував за ним ознаменував закінчення великої французької революції і перемогу буржуазної контрреволюції.

Консульство відкрило період післяреволюційної стабілізації, державно-правового оформлення результатів революції в інтересах буржуазії.

Консульство відкривало період після революційної стабілізації, державно-правового оформлення результатів революції в інтересах буржуазії і маючого селянства. У Франції встановився режим особистої влади Наполеона Бонапарта але нав‘язати диктатуру вдалося лише зберегти основні завоювання революції знищення феодальних відносин, перерозподіл земельної власності і заміна її характеру . конституція 1799 року відповідала інтересам буржуазії і селянства.

Бонапартизм став особливою ідеологією у Франції. Вона була направлена на возвеличення заслуг однієї людини перед народом і державою взагалі, підвищувала авторитаризм як найкращу форму правління державою. Бонапартизм мав свої довготривалі наслідки для Франції.

Після революції 1848р. бонапартизм відіграв важливу роль у встановленні диктатури Наполеона ІІІ – Другої імперії. “Бонапартизм – форма правління, яка виростає із контрреволюційності, цілості буржуазії в обстановці демократичних перетворень і демократичної революції”, - писав Ленін. Хоча буржуазія була відсутня при Наполеоні І від участі в політичній владі, але вона все ж таки захищала його від зрівнювальних претензій народних мас при цьому бонапартизм забезпечив буржуазії “безудержное” збагачення за рахунок захоплень країн Європи.

Підв’яжи підсумок аналізу консульського правління у Франції у 1799-1804 роках необхідно все ж зробити висновок “содествия” формуванню загальнонаціональних інтересів іде захисту національного суверенітету Франції, заключалося завоювання Французької буржуазної революції.

Список використаних джерел і літератури.

Виллар Ж. и К. Формирование французской нации. – М. – 1957 – с. 335.

Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Вост. Середземноморъе в 1802-105 годах // Ученые записки Ивановского педагогического института. – 1970. – Т58 – Вопросы всеобщей истории. – 176 с. – С. 79-119.

Грачёв В.Ф. Политика Наполеона Бонапарта в Вост. Середземноморъе в 1802-105 годах // Ученые записки Ивановского педагогического института. – 1970. – Т43 – Вопросы всеобщей истории. – 249с. – с. 106 - 146

Егоров А.А. Министр наполеоновской полиции Фуше // Новая и новейшая история. – 1990. - №4. – с. 121-137.

Монфред А.З. Наполеон Бонапарт. – М. – 1973. – 775с.

Монфред А.З. поиски союза с Россией (1800-1801гг) // История СССР. – 1971. - №4 – с. 38-59.

Рогинская А.Е. Очерки истории Франции (XVII – XIX в.). – М. – 1958. – 368с.

Торм Е.В. Наполеон. – М. – 1939. – 351с.

Торм Е.В. Первые годы правления Наполеона . Альенский мир // Торм Е.В. Сочинения в 12 томах. – Т. 3. – М. – 1958. – 684с.

Тугай – Барановский Д.М. Крупнейшая французкая буржуазия и переворот 18 брюмера 1799 года // Новейшая и новая история. – 1985. - №6. – с. 56-70.

Тугай – Барановский Д.М. Наполеон и республиканци. – Саратов. – 1980 – 220с.

Тугай – Барановский Д.М. У истоков Бонапартизма. – Саратов. – 1986. – 200с.