Елементи податку як юридичної категорії
Законодавче податок має бути точно визначений. У законі про кожний податок має міститися вичерпна інформація, яка б дала можливість конкретно встановити:—
особу, зобов'язану платити податок, розмір податко-вого зобов'язання та порядок його виконання;—
межі вимог держави щодо до майна платника податків. Нечіткість, двозначність чи неповнота закону про пода-ток може призвести:—
з одного боку, до можливості ухилення від сплати податку на законних підставах;—
з іншого боку, до зловживань у податкових органах. Вони можуть виражатися в розширеному тлумаченні поло-жень закону тощо.
Вимоги, що лежать в основі побудови податкової систе-ми, знаходять конкретне виявлення в елементах податку, до яких належать: суб'єкт, об'єкт, джерело, масштаб подат-ку, податковий період, одиниця оподаткування, податкова ставка, пільги, податкова база, порядок обчислення податку, строки сплати податку, звітний період, способи та порядок сплати податку.
Встановити елемент закону про податок — значить прий-няти що-небудь як одну з підстав виникнення податкового зобов'язання або способу його виконання.
Визначити елемент закону про податок — значить опи-сати фактичну сторону елементу, виділити його з числа інших явищ на основі яких-небудь ознак, рис тощо.
Суб'єкти податку виступають як так званий формальний платник податків, тобто індивідуальна (колективна) особа, котра несе юридичну відповідальність за сплату по-датку, або як кінцевий платник податків, котрий формаль-но не несе юридичної відповідальності, але є фактичним платником через законодавче встановлену систему пере-кладення податку1.
Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподаткування, тобто податок має скорочувати доходи плат-ника податку.
Платник податків може реалізовувати свої обов'язки із сплати податку безпосередньо або через представника. Пред-ставництво може виступати в трьох формах:—
законне представництво;—
уповноважене представництво;—
офіційне представництво.
Законними представниками є юридичні та фізичні осо-би, уповноважені представляти інтереси платника податків. Це представники:—
підприємства — керівник, головний бухгалтер, упов-новажені особи цього підприємства;—
консолідованої групи платників податків — законні представники головного підприємства, що входить до скла-ду цієї групи;—
фізичної особи — батьки, усиновлювачі, опікун або інші особи за наявності в них документів, які засвідчують про їхні родинні зв'язки чи відповідні повноваження.
Уповноваженими представниками є особи (юридичні або фізичні), уповноважені платником податків представляти його інтереси в податкових органах на основі угоди між платником податків і представниками у формі нотаріально завіреного договору чи довіреності.
Якщо особа через об'єктивні причини не може бути за-конним представником або майно, що є предметом розгля-ду справи, — безхазяйне, за ініціативою податкового органу, податкового чи іншого суду може бути призначено офіцій-ного представника.
Офіційними та уповноваженими представниками не можуть бути судді, слідчі або прокурори, посадові особи по-даткових органів.
Правовідносини платника податку і держави визнача-ються за принципом постійного місцеперебування або місцепроживання (принцип резидентства), згідно з яким платників податків поділяють на осіб, котрі:—
мають постійне місцепроживання або місцепере-бування в даній державі (резиденти);—
не мають постійного місце проживання або місцепере-бування на даній державній території (нерезиденти).
Важливою відміною цих двох груп платників податків є те, що в резидентів під оподаткування підпадають доходи, отримані як на території даної держави, так і поза нею, у нерезидентів — тільки доходи, отримані з джерел у даній державі.
Особи, котрі мають постійне місце проживання або місце-перебування в Україні (резиденти), — це особи, включно з іноземцями та особами без громадянства, які проживають на її території не менше 183 календарних днів. Особи, котрі не мають постійного місце проживання або місцеперебування в Україні (нерезиденти), — це особи, які проживають на її території менше 183 днів у календарному році. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року.
У деяких країнах періодом для визначення резидент-ства є не календарний, а податковий рік, який може не збіга-тися з календарним.
Об'єктом оподаткування є різноманітні види доходів, товари і послуги, а також різні форми накопиченого багат-ства чи майна, визначені законодавчими актами.
Характеристика об'єкта податку тісно пов'язана з по-няттям платники. Це зумовлено тим, що розмежування платників на резидентів і нерезидентів зумовлює й не одна-ковий підхід до доходів, які вони одержують. Якщо при оподаткуванні резидентів ураховуються всі види їхніх доходів, як одержаних на території України, так і їхніх джерел, що перебувають за її межами, то нерезиденти є плат-никами лише за місцем одержання доходів в Україні.
Окремі науковці, котрі займаються дослідженням фінансово-правової проблематики, поряд з об'єктом виді-ляють як самостійний елемент податку предмет оподат-кування. На Їхню думку, об'єкт оподаткування — це ті юри-дичні факти (дії, події, стан), що зумовлюють зобов'язаність суб'єкта сплатити податок,— здійснення обороту з реалізації товару, робіт, послуг; ввезення товару на територію Украї-ни; здійснення операції купівлі-продажу цінного паперу; володіння майном, вступ у право спадщини, отримання до-ходу тощо. Предмет оподаткування вказує на ознаки фактич-ного, а не юридичного характеру, за якими обґрунтовується стягнення відповідного податку.
Різниця між об'єктом і предметом оподаткування висту-пає найбільш рельєфно щодо податків на майно, однак ці поняття різняться і при оподаткуванні доходів. Доход може бути отриманим у різних формах — грошові кошти (в національній чи іноземній валюті), майно, безплатні послуги та ін. Неврахування цих форм призводить до ухилення від оподаткування.
Доходами можна вважати не тільки надходження в грошовій або натуральній формі, але й пільги і привілеї, не пов'язані з передачею грошей або майна. В деяких країнах частка непрямих виплат, пільг, компенсацій та привілеїв у структурі особистих доходів досить велика. Наприклад, у США близько третини винагород керівному складу та рядо-вим працівникам компаній надається саме в таких формах.
Однак законодавство України не передбачає оподатку-вання привілеїв та благ,