Джерела податкового права

Слово (термін) джерело означає те, що дає початок будь-чому. Джерело права — це зовнішні форми проявлення правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця.

Усі ці положення повною мірою стосуються й податко-вого права. Джерела податкового права — це акти компе-тентних органів держави, якими встановлюються норми права у сфері податкової політики.

Проблема джерел права лежить в основі будь-якої юри-дичної концепції, оскільки само існування та ефективність юридичних норм багато в чому визначаються формами вираження і закріплення їх. Податкове право в цьому ас-пекті не є винятком. Питання про джерела має для нього велике теоретичне та практичне значення. Вивчення цієї проблеми дає можливість не тільки виявити сутність су-часного податкового права, але й певною мірою прогнозува-ти шляхи його розвитку.

Податкове право є сукупністю юридичних норм, які ви-значають податкову систему держави, порядок стягнення податків, відповідальність за порушення розпоряджень по-даткових органів, що займає особливе місце в механізмі фінансового регулювання. Саме податки є основним важе-лем, за допомогою якого створюються державні грошові фонди та матеріальні умови для існування і функціонування влади. В цьому полягає їхня фіскальна функція. Форму-вання доходної частини державного бюджету на основі стабільного і централізованого стягнення перетворює дер-жаву на найбільший економічний об'єкт.

Відіграючи важливу роль у перерозподільних процесах, податки справляють значний вплив на відтворення. Вони стимулюють або стримують його темпи, посилюють або послаблюють накопичення капіталу, розширюють або звужу-ють платоспроможний попит населення, що складає зміст регулюючої функції фіскального механізму.

Таким чином, податкові внески — це об'єктивна необ-хідність і не випадково проблемами оподаткування постійно займались економісти, юристи, філософи, державні діячі всіх часів, котрі дотримувались найрізноманітніших, часто поляр-них позицій щодо цього питання.

Якщо зробити короткий історичний екскурс, то можна помітити, що роль і значення окремих джерел права в ре-гулюванні податкових відносин на різних етапах суспіль-ного розвитку були не однаковими. Одна система джерел діяла в більш ранній період, інша, модифікована, утвори-лась пізніше. Крім того, на формування як самого норма-тивного масиву, так і зовнішніх форм його вираження в окремих країнах значно вплинули історичні передумови виникнення національних правових систем.

На думку ряду вчених, які займались дослідженням цієї проблеми, початковою формою оподаткування було жерт-воприношення. Воно здійснювалося на перших етапах дер-жавної організації і грунтувалось на звичаях.

В Афінах у VII—VI століттях до н. е. прямі податки як процентні відрахування від доходів затверджувались рішен-ням ради або народних зборів.

У подальшому домінуючим і, мабуть, практично єдиним джерелом податкового права виступали статути міст.

По мірі закріплення державної влади, особливо в епоху абсолютизму, все більшого значення в галузі оподаткуван-ня стали набувати законодавчі акти.

Період демократичних революцій ознаменувався, з по-гляду правової ідеології, витісненням природно-правової доктрини позитивістськими теоріями. Право починає при-рівнюватись перш за все до закону, який розглядається як основний інструмент перетворення суспільства. Ці зміни зачепили і фіскальну сферу. Із затвердженням панування закону інші джерела податкового права хоч і не переставали існувати, однак зайняли підпорядковане, другорядне ста-новище.

Дещо по іншому шляху пішов розвиток фінансово-пра-вових форм в Англії, де судовий прецедент зберіг роль од-ного з основних джерел поряд із законом. У такому вигляді систему джерел податкового права цієї країни було пере-несено до британських колоній на різних континентах зем-ної кулі, включаючи Північну Америку.

Наступний етап суспільної еволюції характеризується пошуком ефективних правових альтернатив концепції вер-ховенства закону. Це викликано частими соціально-еконо-мічними потрясіннями. На зміну позитивістським вченням приходять соціологічні теорії, згідно з якими право е скла-довою частиною соціальної реальності. Його характерна ри-са — чисельність джерел.

Податкова законність була не чіткою. В ієрархічному плані примат належав адміністративній регламентації, тобто підзаконній нормотворчості. Принцип мовчазної згоди народу на податковий тягар настільки вкорінився в буденній свідомості, що не виникав привід контролювати його нор-мативне перевтілення. До того ж розвиток законодавчого та адміністративного початків у фінансовій сфері відбував-ся не в унісон. Наслідком цього на рубежі XIX—XX століть стало поширення довільної податкової практики, яка йде врозріз з основними принципами оподаткування — із спра-ведливістю, визначенням та ін. Кількість підзаконних рег-ламентуючих актів досягла величезних розмірів. Як ніколи гостро постало питання про підпорядкованість їх та жорст-ке дотримання ієрархії джерел податкового права.

В той же час в англосаксонських країнах закон, навпа-ки, набирає сили. За допомогою законів та нормативних актів, які видаються органами виконавчої влади, держава вста-новлює централізований контроль за правотворчою діяль-ністю судів.

Правові акти діляться на нормативні і ненор-мативні. Для більш глибокого розуміння права взагалі і податкового зокрема необхідно розглянути суть і види нормативно-правових актів, правових норм відповідно до вимог сучасності.

Оскільки нормативно-правові акти мають велике прак-тичне значення, основну увагу слід зосередити на висвіт-ленні їх.

Нормативно-правовий акт являє собою прийнятий ком-петентним органом держави офіційний письмовий доку-мент, в якому сформульовано правові норми.

Правова норма — це загальне правило поведінки, вста-новлене (санкціоноване) державою.

Слово норма трактується як загальне правило, якого треба дотримуватися в усіх випадках, — зразок або при-клад1. У зв'язку з цим законодавець інколи в самому тексті нормативного акту застосовує термін правило замість терміна норма. Однак, як відомо, не кожна норма як правило поведінки людей є юридичною (правовою). Справа в тому, що в будь-якому суспільстві, в тому числі в демократично-му, діють різноманітні правила поведінки. Це звичаї, норми моралі та ін. Від цих соціальних норм правові норми відрізняються тим, що, як відомо, по-перше, встановлюють-ся державою в особі уповноважених органів, по-друге, фор-мулюються в спеціальних нормативних актах,