Правова норма носить загальний характер і цим від-різняється від правових наказів індивідуального значення.

Правові норми в юридичній літературі справедливо ділять на такі види, як регулятивні і правоохоронні; імпе-ративні і диспозитивні; на такі, що уповноважують, заборо-няють та зобов'язують.

Регулятивна норма — це норма, якою визначаються суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів, умови виникнення і дії їх.

Правоохоронна норма — це норма, якою визначаються умови застосування до суб'єкта заходів державно-приму-сового впливу, характер та склад цих заходів.

У свою чергу, роблять поділ регулятивних норм на три різновиди, а саме — на норми, якими уповноважують, забо-роняють, зобов'язують. Норма, якою уповноважують, — це норма, що надає суб'єктові право на здійснення ним тих чи інших дій (наприклад, розпоряджатися майном, подавати позов до суду, отримувати пенсію).

Заборонна норма — це норма, якою визначається обо-в'язок суб'єкта утримуватися від здійснення таких дій, як розголошування комерційних таємниць стороннім особам, приймання нормативних актів, що порушують права і сво-боду людини.

Правова норма примусового характеру — це норма, якою покладається на суб'єкт обов'язок здійснювати дії конкрет-ного змісту (наприклад, сплачувати податки, відпрацьовувати визначений час на підприємстві тощо).

Імперативна норма — це норма, виражена в категорич-них розпорядженнях і діє вона незалежно від розсуду суб'єк-та права (наприклад, внесення в точно визначені строки визначеного розміру платежу до бюджету відповідного рівня).

Диспозитивна норма — це норма, яка діє лише постільки, поскільки суб'єкти не встановили своєю згодою інших умов своєї поведінки. Такі норми заповнюють прогалини у ви-падках, коли немає домовленості між сторонами договору. Ці норми здебільшого зустрічаються в договірному праві.

Імперативність правової норми податкового права про-являється ще й у тому, що учасники податкових право-відносин самі не мають права змінювати її за своєю зго-дою. Це однаково стосується і платників податків, і подат-кових органів, оскільки податки встановлюються законами.

Структура правової норми включає гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза — це частина правової норми, що вказує на умови, за наявності яких норма повинна діяти.

Диспозиція — це частина правової норми, яка встанов-лює права і обов'язки учасників регульованих нормою відносин.

Санкція — це частина правової норми, яка вказує на несприятливі наслідки за порушення норми.

Прийнято робити поділ усіх нормативних актів на зако-ни і підзаконні нормативні акти.

Закон — це нормативний акт, прийнятий законодавчим органом держави або населенням на референдумі.

Податковий закон — це правовий акт вищого органу законодавчої влади, який зобов'язує юридичних осіб і гро-мадян сплачувати до бюджету платежі у формі податків у певному розмірі і в точно визначені строки.

До законів належать такі нормативні акти, як Консти-туція України, прийнята 28 червня 1996 року. Закон «Про Конституційний суд України», Закон «Про міліцію». Закон «Про прокуратуру», інші закони. У галузі оподаткування найбільш фундаментальним є Закон України «Про систе-му оподаткування» в редакції від 18 лютого 1997 року.

Закони приймаються Верховною Радою України біль-шістю голосів загальної кількості народних депутатів Украї-ни і діють на всій території України.

Підзаконні нормативні акти — це акти, що містять правові норми і приймаються органами державної влади.

Такі акти називаються підзаконними, позаяк вони ви-даються на основі і на виконання чинних законів. Це обу-мовлено підпорядкованістю органів державного управління за своїм правовим статусом у структурі державного управ-ління органами вищої державної влади.

Однак слід мати на увазі, що підзаконні нормативні акти також мають обов'язково виконуватись. Вони видаються для конкретизації прав і обов'язків суб'єктів права, що не відображені докладно в законах.

Усі підзаконні нормативні акти залежно від органу, який їх видав, мають юридичну силу і територіальну дію, та коло осіб.

До підзаконних нормативних актів належать укази нор-мативного характеру Президента України, Постанови Вер-ховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів Украї-ни, накази, інструкції та інші акти міністерств, відомств України, державних регіональних та місцевих органів управління.

Підзаконні нормативні акти мають бути зареєстровані в Міністерстві юстиції України і опубліковані в офіційних виданнях — у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр».

Акти, які не пройшли державної реєстрації і не опублі-ковані у встановленому порядку, не тягнуть за собою пра-вових наслідків як такі, що не набрали чинності.

Поряд з нормативними видаються ненормативні акти. До актів ненормативного характеру відносять такі акти, які не містять правових норм загального характеру. Вони є актами індивідуального застосування. Наприклад, Указ Президента України про призначення на певну посаду кон-кретного громадянина.

До актів ненормативного характеру належать і рішення арбітражного суду з конкретної справи і т.п.

Серед правових актів особливе місце займають догово-ри. У зв'язку з цим необхідно розглянути сутність догово-ру і його значення у сфері оподаткування, оскільки договір дає можливість у міжнародних відносинах уникнути по-двійного оподаткування.

В теорії права договір визначається як угода двох або більше осіб про встановлення, зміни або припинення прав і обов'язків. З огляду на таке визначення договору ряд галу-зей права (цивільне, фінансове та ін.) широко застосовують його у відповідних правовідносинах.

Договір має свій зміст, який складається з умов. При цьому сторони мають свободу вибору умов договору і при визначенні умов договору сторони діють на власний розсуд, крім тих випадків, коли законодавством прямо передбаче-но обов'язкову наявність відповідної умови.

Зміст будь-якого договору — це завжди сукупність умов, а права і обов'язки складають зміст зобов'язання. Таке розуміння змісту договору не дозволяє плутати поняття договору як юридичного факту з самим договірним зобов'я-занням.