Поняття податок, види податків та їхня характеристика
1. Обов'язкові платежі, їхні види та харак-терні ознаки
Формування доходної частини бюджету є важливим видом діяльності будь-якої держави. Україна не є винят-ком. Процес приватизації державної власності і становлен-ня ринкових відносин протягом останніх років суттєво змінили зміст фінансових ресурсів державного бюджету, все більшого значення набувають податкові методи акумуляції їх. Податки стають не тільки головним джерелом форму-вання державного бюджету, але й важливим джерелом радикальних змін, виконуючи роль фінансового регулятора виробництва, стають засобом забезпечення соціальної сфери. Що ж таке податки і коли вони виникли? Найдавнішим джерелом державних доходів були доме-ни, або державне майно, землі, ліси. Спочатку вони належа-ли до власності монарха, доходи якого служили одночасно й доходами держави. Це були приватно-правові, а не публічно-правові доходи.
Іншим джерелом державних доходів виступали регалії — доходні прерогативи казни, певні галузі виробництва, види діяльності тощо приймались у виключне користування каз-ни і виключалися з суспільного обороту, із сфери діяльності населення.
Основними видами регалій були:
а) «безхазяйна регалія» — все, що не мало хазяїна, ого-лошувалось таким, що належить казні. Це природні явища, як, наприклад, вітер, що тягло за собою встановлення дер-жавної монополії на вітряні млини. Такими ж предметами регалії були вода та надра;
б) митна регалія реалізовувалась шляхом встановлення зборів за право проїзду територією і стала прообразом мит-них платежів;
в) судова регалія — це здійснення правосуддя тільки державою. Судові штрафи, мито, доходи від конфіскацій у різні часи були джерелом доходів;
г) монетарна регалія — це право чеканити монету;
д) інші види регалій.
Регалії стали перехідним ступенем до податків. Голов-ними передумовами виникнення податків є перехід від нату-рального господарства до грошового та виникнення держави.
Податки як джерело доходів державного бюджету не нараховують і двохсот років. Поняття податок першим розкрив А. Сміт у роботі «Про багатство народів» (1770 p.) За його словами «податок — це тягар, що накладається дер-жавою у формі закону, який передбачає і його розмір, і по-рядок сплати»1.
Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Крім податків, до бюджетів надходять добровільні, благодійні внески, збо-ри, мито, інші обов'язкові платежі.
Податки, збори, мито — все це обов'язкові платежі, яким можна дати загальне визначення. Це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до позабюджетного фонду, які здійснюються платниками в порядку та на умовах, виз-начених законодавчими актами.
Законодавство не дає чіткого розмежування понять по-даток, мито, збір. Проте можна сказати, що:
1) податок — це узаконена форма відчуження власності юридичних та фізичних осіб до бюджету відповідного рівня (в розмірах і в строки, передбачені в законі) на принципах обов'язковості, безповоротності, індивідуальної безоплат-ності;
2) збори — це платежі, які стягується з платника дер-жавними органами за надання права брати участь або ви-користовувати як матеріальні, так і нематеріальні об'єкти. Наприклад, право брати участь у бігах на іподромах, корис-туватись автомобільними дорогами тощо.
3) мито стягується з юридичних та фізичних осіб за здійснення спеціально уповноваженими органами дії і ви-дачу документів, що мають юридичне значення. Так, мит-ними органами стягується платіж за ввезення та вивезен-ня товарів (перевезення через митний кордон держави), су-дами — за подання позову тощо.
Податок встановлюється виключно державою і базуєть-ся на актах вищої юридичної сили. Основними характер-ними особливостями податку є те, що він:—
стягується на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачено пільги щодо даного податку;—
має односторонній характер встановлення. Оскільки податок стягується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлено від індивідуальних потреб конкретного платника податку, то він є індивідуально безпо-воротний. Сплата платником податку не породжує зустріч-ного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;—
на відміну від інших обов'язкових платежів, може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;—
категорія не тільки правова, але й економічна, оскіль-ки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податкового платежу відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави. Такого переходу права власності немає при внесен-ні до бюджету обов'язкових платежів державними підприєм-ствами. Ці платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом;—
виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обо-в'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.
Держава мусить мати бюджет із стабільними джерелами надходжень, роль яких виконують, у першу чергу, податки. Суть податків, мета і функції їх визначаються економіч-ним і політичним ладом суспільства, природою і завдан-нями держави.
Право держави стягувати податки і обов'язок населен-ня платити їх випливають із необхідності функціонування держави та її установ в інтересах всього суспільства та ок-ремих осіб. При цьому держава повинна керуватись певни-ми принципами.
1. Загальність. Кожен повинен брати участь у підтримці держави пропорційно своїй платоспроможності.
2. Обов'язковість. Виражається в тому, що за порушен-ня встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилен-ня від сплати передбачено відповідальність платника. Обо-в'язковість передбачає можливість примусового виконання платежу.
3. Визначеність. Платник податку має знати час, місце, спосіб сплати та розмір податку. Податки належить чітко пов'язувати з видатками, щоб платники знали про звітність влади за те, як використовуються податкові надходження. Податки не можуть приховуватись від платника, а податковий тягар має простежуватись і відчуватись тими, хто їх сплачує.
4. Зручність. Стягнення податку для платника має здійснюватись зручним способом, у зручний час,