Курсова робота

Основи конституційно-правового статусу особи в Україні

Зміст

Вступ 3

1. Основи правового статусу людини і громадянина в Україні 6

2. Принципи правового статусу людини і громадянина та їх закріплення в Конституції України 12

3. Правовий захист. Особливості правового захисту людини в Україні, відносно її правового стану 16

Висновки 26

Література 29

Вступ

Права, свободи й обовязки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невідємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності.

Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і існування того, що називається правами людини, визнано достатньо давно, як і те, що людина не може бути вільною в суспільстві, яке само не є вільним.

Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує виконання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи і обовязки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю.

Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які ратифіковані Україною.

В умовах всезростаючої ролі права в житті суспільства на перший план цілком закономірно вийшли юридичні питання, пов’язані з правами особи. В контексті сказаного особливої актуальності набувають питання повязані з визначенням поняття конституційно-правового статусу громадянами України.

Права людини, її правовий статус, соціальне коріння, призначення - одна з вічних проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства, яка пройшла через тисячоліття і незмінно знаходилася в центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки.

Права людини - складне багатовимірне явище. В різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійного або етичного, або філософського змісту в залежності від соціальної позиції класів, що знаходилися біля влади.

Метою даної роботи є розкриття поняття конституційно-правовго стутусу особи в Україні. Для досягнення поставленої мети на думку автора слід розкрити наступні питання, що розкривають зміст правового статусу особи; основні принципи правового статусу людини і громадянина їх закріплення в Конституції; та особливості правового захисту людини, відносно її правового статусу тощо.

При написанні курсової роботи автором використано нормативну базу, наукову літерату та міжнародні документи з даної проблеми.

Основи правового статусу людини і громадянина в Україні

У системі цінностей демократичного суспільства на першому місці стоїть людина. В сучасних умовах у звязку із здійсненням кардинальних демократичних перетворень, утвердження соціальної, правової держави проблема особи набуває особливо важливого значення.

Ускладнюються взаємозвязки суспільства й особи, громадянина і держави, індивіда і колективу, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Усі ці явища та процеси потребують глибокого осмислення, узагальнення і відображення в законодавстві. Прицьому особливо важливе місце посідає проблема конституційних прав та свобод людини і громадянина.

В основі конституційного статусу особи лежать її фактичний соціальний статус, який визначається всією сукупністю економічних, політичних, духовних, моральних та інших умов життя суспільства. Соціальна природа суспільного ладу, його мета, завдання, принципи, ідеали - головні фактори, які визначають справжню цінність, місце і роль людини в ньому.

Конституція закріплює історично зумовлене місце індивіда в суспільстві, фіксує досягнутий рівень розвитку, справляючи при цьому, безумовно, зворотній вплив на соціальний поступ. Конституція визначає межі, міру юридичної свободи особи, необхідний комплекс прав і обовязків, гарантій їх здійснення, засоби захисту, громадянство, а також принципи взаємовідносин з державою і суспільством.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити такі чотири підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.

Зокрема ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невідємними правами. Обмеження прав людини і громадянина, можливе лише у випадках повязаних із забезпеченням суспільного ладу, правопорялку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін.

У дусі цієї моделі конституційні обовязки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не згадуються в конституції.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає приорітет не особистості, суспільству (колективу, класу, певним обєднанням). При цьому підході головними є соціально-економічні права громадян (людини) і права трудящих, у таких конституціях приводиться широкий перелік обов’язків. Прикладом такого підходу є Конституція УРСР 1978 року.

Третій підхід до правового статусу особи повязаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається нормами середньовічного шаріату. Так вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обовязки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман Конституційне право України - К.: Наук. думка, 1999 - С. 200.

Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії, Латинської Америки. В цих країнах людина розглядається як невідємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.

Таким чином, природньо-правові теорії розглядають людину