Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою. Сьогодні необхідний пошук синтетичних підходів, оскільки права та обовязки людини повинні відповідати міжнародним документам Сравнительное констуционное право. -М., 1966. - С. 237-240.. У цьому плані перспективною є інтеграція двох напрямків природньо-правового та позитивістського.

Для визначення субєкта прав людини вживаються зазвичай, формулювання: “кожний має право”, “всі”, “кожна людина”, “ніхто”, “визнається право”, “гарантується свобода”.

Конституція України, при висвітленні конституційно-правового статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обовязки громадян Конституція України. - К., 1996..

Розробники Основного Закону нашої країни виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав та свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу. Невідємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.

У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є “найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави” Конституція України. - К., 1996..

Таким чином, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обовязків, якими він наділяється як субєкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обовязки, які постійно у субктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обовязки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Зазначені елементи об’єднює те, що утворюючі їх норми регулюють звязки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в оформленні статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету Конституційне право України - К.: Наук. думка, 1999 - С. 205..

Принципи правового статусу людини і громадянина та їх закріплення в Конституції України

Правова система взаємовідносин держави і особи включає норми Конституції України, повязані з визначенням приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства а також норми, що закріплюють загальні принципи правового статусу особи.

Визначення правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав та свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод у систему.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів також можна віднести і Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод людини і громадянина Закон України “Про ратифікацію Конвенції прав та свобод людини 1960 року” // Голос України. - 1997. - 24 липня..

Права та свободи людини і громадянина, оголошені у згаданих документах й закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародним захистом.

Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21 Конституції України). Означає, що всі люди володіють правами та свободами від народження.

Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України). Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Проголошується рівність усіх перед законом і судом (ч 3 ст. 8 Конституції України) Коментар до Конституції України. - К., 1998 - С. 125..

Права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії тощо (ч. 3 ст. 24 Конституції України).

Рівність прав і свобод людини й громадянина проголошується конституцією України безпосередньо діючою, ці