Мета контрольного механізму полягає не в примушенні чи застосуванні санкцій до держав за невиконання взятих ними на себе зобов’язаннями, а тільки в контролі за втіленням у життя міжнародних угод.

Інститут контролю за останні роки отримав широке розповсюдження в різноманнітних сферах міжнародних відносин і особливо в сфері прав людини. Держави, погоджуючись на на міжнародно-правове регулювання основних прав і свобод людини, беруть на себе відповідні обов’язки. Об’єкти таких обов’язків - права людини - втілюються в життя самими державами. Однак їх здіснення підлягає контролю з боку міжнародного співтовариства. В цьому полягає одна з принципових рис міжнародно-правового регулювання прав людини.

В сучасних міждержавних відносинах імплементація прав людини здійснюється законодавчими, адміністративними, та іншими засобами, що є в розпорядженні кожної держави, а міжнародні органи тільки контролюють цей процес. В даний час ряд контрольних органів створено у відповідності з Статутом ООН, інші створені на основі міжнародних угод по правам людини як універсального так і регіонального характеру.

Висновки

Отже, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обовязків, якими він наділяється як субєкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обовязки, які постійно у субктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству.

Отже, під правовими принципами, що визначають конституційно-правовий статус особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обовязки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів. Зокрема це: принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження; принцип рівноправності прав і свобод осіб; права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність; принцип єдності прав та обовязків людини і громадянина тощо.

Теоретичний аналіз конситуційно-правового статусу особи в Україні дозволить, на думку автора, більш чітко передбачити у законодавстві механізми їх реалізації. Адже визнання і закріплення в законах кожного права людини (або групи однойменних прав) повинно одночасно супроводжуватись встановленням усіх елементів юридичного механізму їх забезпечення: юридичних процедур реалізації, юридичних засобів охорони і захисту.

Література