правомірною дією, однак на відміну від необхідної оборони, де шкода завдається посягаючому, при крайній необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною. При крайній необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інте-ресів (заподіяння шкоди) особи, яка ніякого відношення до не-безпеки, що виникла, не має. Враховуючи таку ситуацію, Ци-вільний кодекс України в статті 445 покладає на заподіювана шкоди, поведінка якого є правомірною, обов'язок відшкодування шкоди. Якщо заподіювач діяв не в своїх інтересах, а в інтересах третіх осіб, то стаття 445 надає право суду покласти обов'язок відшкодування на третю особу чи звільнити від відшкоду-вання шкоди повністю або частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.
Необхідно зазначити, що правомірна поведінка заподіювача шкоди виключає можливість ставити питання про відпові-дальність. Стаття 445 ЦК України є одним із тих випадків, коли правомірно заподіяна шкода підлягає відшкодуванню. (Тут слід підкреслити, що назва даної статті не відповідає її змісту).
Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення ви-ражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода — наслідком. Запо-діювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є необхідним наслідком його поведінки. Визначаючи склад цивільного правопорушення, стаття 440 ЦК України вимогу наявності причинного зв'язку виражає шляхом вказівки на особу, яка заподіяла шкоду. В окремих складах цивільного правопорушення, що передбачені спеціальними нормами глави 40 ЦК України, причинний зв'язок має свої особливості. Він має не одну, а дві й більше ланок. Так, при відповідальності за статтею 447 ЦК України в причинний зв'язок як елемент складу правопорушення входить причинний зв'язок між поведінкою неповнолітнього і шкодою, причинний зв'язок між діями неповнолітнього і поведінкою осіб, які несуть відповідальність. При ушкодженні здоров'я необхідним є причинний зв'язок між протиправною поведінкою і ушкодженням здоров'я, причинний зв'язок між ушкод-женням здоров'я і втратою працездатності.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведін-кою і шкодою дає можливість визначити суб'єкта відповідаль-ності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка викликана її поведінкою.
Вина відповідно до функції, яку вона виконує в структурі правопорушення, в цивілістичній літературі визначається як психіч-не відношення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків. Категорія “психічне відно-шення”, що використовується в понятті вини, виражає оцінку (можливість оцінки) поведінки, передбачення або можливість передбачення настання шкідливих наслідків. Вина тісно пов'я-зана з протиправністю та її наслідками. Питання про вину ви-никає лише за умови, коли вчинена протиправна поведінка. Маючи спільні риси, вина відрізняється від протиправності: ус-відомленням або можливістю усвідомлення протиправного чи соціально-значимого характеру дії (бездіяльності) і передбачен-ням або можливістю передбачення шкідливих наслідків.
Залежно від співвідношення психічних елементів, що утворю-ють зміст вини, визначаються її форми — умисел і необережність. Для першої форми вини — умислу — характерним є усвідомлен-ня особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення негативних її наслідків, бажання такої поведінки або небажан-ня, але свідоме її допущення. В основу цієї характеристики умислу покладена різниця між його видами — прямим і евентуальним. Цивільне законодавство не поділяє умисел на види, оскільки немає такої потреби. Справа не лише в тому, що види умислу, як і в цілому форми вини, не впливають на розмір відповідаль-ності. При умисному цивільному правопорушенні правопоруш-ник ні прямо, ні евентуальне не переслідує мети завдати шкоди, наприклад, громадянинові, його праву на недоторканість життя і здоров'я, яке порушує. Усвідомлюючи соціальне значення своєї поведінки та можливі її наслідки, правопорушник, не намагається їх досягти — він намагається досягти іншого результату, корис-ного для нього самого.
Для другої форми вини — необережності — характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість на-стання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно роз-раховувала на її відвернення або не передбачала можливості та-ких наслідків, хоча повинна була або могла їх передбачити. На відміну від кримінального законодавства, цивільне розрізняє прос-ту і грубу необережності, що має значення при визначенні роз-міру відшкодування Цивільний Кодекс України. Стаття 454.. Для розмежування простої і грубої необережності можна використати відоме поло-ження римського права “нерозуміння того, що всі розуміють”. При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь передбачення шкідливих наслідків досить великий. При простій необережності, навпаки, проти-правність полягає в порушенні складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.
Науково-технічний прогрес ставить великі вимоги до всіх про-фесій і зокрема тих, які пов'язані з використанням особливо небезпечних приладів, машин тощо. Необізнаність недопустима в будь-якій галузі діяльності і де б вона не проявилася, результатом її є людська трагедія. Наше законодавство не знає такої форми вини, як необізнаність, хоча потреба в ній є. При необізнаності особа не виявляє в діях необхідних знань, яких вимагає відповідна професія. Психологічний механізм необережної вини при необізнаності полягає у тому, що особа усвідомлює свою не-підготовленість до обраної нею діяльності і не може передбачи-ти негативні наслідки з причини своєї некомпетентності.
У новому законодавстві необхідно було б передбачити і таку форму необережності, як неосвіченість. Хоча вона також не впли-ває на розмір цивільної відповідальності, але її існування у за-коні було б застереженням для тих, хто усвідомлюючи свій низь-кий професійний рівень, береться за роботу, яка потребує висо-кої професійної кваліфікації.
На відміну від кримінального права, де існує презумпція (при-пущення) невинності, в цивільному законодавстві передбачено протилежне правило: “Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від ЇЇ відшкодування,