Курсова робота

з теорії держави і права

на тему " Правові відносини та судочинство в Запорізькій Січі "

Зміст.

Вступ

І. Правові відносини в Запорозькій Січі.

ІІ. Здійснення судочинства в Запорозській Січі.

1. Суди.

1.1. Полкові суди.

1.3. Генеральний суд.

1.3 Суд генеральної воєнної канцелярії

4.2. Повішання.

Висновки

Вступ.

Проголошення державної незалежності України стало каталізатором багатьох позитивних процесів у вітчизняному правознавстві. Після затяжної кризи почала виходити на новий виток свого розвитку ураїнська історико-правова наука.

В умовах відродження і поступового становлення основних державно-правових інститутів України зростає інтерес до поглибленого вивчення процесів державтворення і правотворення на українських землях у минулому. Одним з таких процесів було винекнення і функціонування звичаєвого права. Серед джерел права на Українських землях у ХІ\/-Х\/ІІІ ст. норми звичаєвого права відігравали помітну роль. Вони виникали та формувалися в ході еволюції господарсько-побутових відносин людей і спиралися на загальноприйняті «давні» норми поведінки, вироблені за різноманітних обставин.

Запоріжська Січ розпочала своє формування в основному з українських селян-втікачів та міської бідноти в кінці ХV століття. Її жителі - козаки, (тобто вільні люди) майже сестематично вели боротьбу проти турецько-татарських завойовників. Але вони і самі часто здійснювали напади на Крим, нерідко просуваючись до території Турції до Константинополя (Стамбула).

До кінця ХVІ - початку ХVІІ століть Запоріжська Січ перетворилась в оригінальну воєнну общину, якої не знала ні одна країна світу, а до ХVІІІ століття у ній почали утворюватись елементи державності.

У Запоріжській Січі було багато своєрідного, оригінального. Оригінальним було і відправлення правосуддя. Правда, архівні матеріали, по свідченням чисельних істориків і юристів ХVІІІ - ХІХ століть, безповоротньо втрачені, а ті залишки, які вціліли, не дають можливості відтворити повну картину про правосуддя в Запоріжській Січі. Ми користувались роботами істориків та юристів, в яких в тій чи іншій степені зачіпались ці питання. Історія здійснення правосуддя в Запоріжській Січі радянськими юристами спеціальним дослідженням не піддавалась, а серед дореволюційних авторів необхідно мати на увазі роботи Грушевського, Яворницького, Скальського, Ригельмана, Скальковського, Слабченко, Міллера, Наріжного, Лазаревського, Кістякова, Теліченко, Багалея та інших.

І. Правові відносини в Запорозькій Січі.

Особливе значення для розвитку українського права мало формування звичаєвого права в житті тих українських селян, які тікали від панського гніту на віддалені від властей простори середнього і нижнього Піддніпров’я, Лівобережжя і називали себе козаками. Виникло навіть нове поняття - «козацьке право» сукупність правових звичаїв, більшість з яких склалася в Запорізкій Січі1. Звичаєве право запорозьких козаків залишається мало дослідженим.

Як відомо, існують різні форми перетворення звичаїв у правові норми: мовчазна згода держави, фактичний розгляд справ у судах на підставі норм звичаєвого права і, нарешті, заріплення існуючих звичаїв у законі2.

Українські землі у ХІ\/ - Х\/ІІІ ст. входили до складу різних держав (Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави), зберігаючи за собою певну автономію. Однією з ознак цієї автономії було визнання литовськими князями, польськими королями, російськими царями та імператорами існування звичаїв на цих землях (в тому числі і на Запоріжжі) і можливості розгаляду справ у судах на підставі звичаєвого права. Так. Статут Великого князівства Литовського 1529 р. зобов’язував усі суди вирішувати справи «подлє давнего обычая, одно судити мают с тем писаным правом», а у

1Див.: История государства и права Украинской ССР. - Т. 1. - К., 1987р. - ст. 119.

2Див.: История государства и права Украинской ССР. - Т. 1. - К., 1987р. - ст. 118.

відсутності законодавчої норми - керуватися «под сумленьем... водлуг стародавнего обычая». Таке ж значеня звичаєвого права підтверджував і Статут 1588 р1.

У жалуваній громоті, наданій Б. Хмельницькому і старшині 27 березня 1654 р., російський цар Олексій Михайлович закріпив право українського народу судитися за своїми звичаями: «Их права и вольности войсковіе, как издавна бывали при великих князех руских и при королех полских, что суживали и вольности свои имели в добрах и судах, и чтоб в те их войсковіе суди некто не уступался, но от своих би старшин судились, подтвердити; и прежних би их прав, какови дани духовного и мирского чину людем от великих князей русских и королей полских не нарушить».

Умови існування козацького суспільства мали вирішальний вплив на характер, зміст і форму звичаєвого права.

Запорізька Січ, постійноперебуваючи в умовах ворожого оточення (Річ Посполита, Кримське ханство і Оттоманська Порта, а пізніше - царська Росія), могла вижити тільки за умов, щоб її не роздирали внутрішні суперечки. Тому правові норми, вироблені запорожцями, були спрямовані на встановлення певного компромісу між різними представниками козацького товариства. Козаки не змогли б проіснувати довго без особистої волі, соціальної рівності і поголовного озброєння членів свого товариства, без широкого демократизму в вирішенні загальних справ і одночасно дисципліни та суворого єдиночальства під час воєнних дій2.

1Див.: Ткач. А. Історія кодифікації дореволюційного права України. - К., 1968р. - ст. 26-27.

2Див.: Никитин Н. О формационной природе ранних казачьих сообществ (к постановке вопроса) // Феодализм в России: сборник статей и воспоминаний, посвященних памяти академика Л.В.Черепнина. - М., 1987г. - ст. 241-242.

До характерних рис козацького права можна віднести його суворість. Запорожці поблажливо ставилися до минулого осіб, які прагнули записатися в козаки, але за порушення запорозьких порядків встановлювали суворі покарання: смертну кару (як просту так і кваліфіковану), тілесні покарання, вигнання злочинців за межі Запорозьких Вольностей.

Аналіз джерел свідчить, що за