До числа звичаєвих судів і «козацький радний суд».

Виновного визивали на «козацьку раду», яка вислухавши сторони і свідків, приймала рішення по суті. Іноді «козацька рада» давала дозвіл

1Див.:П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №34

на проведення «суду божого»: спорячі сторони виходили на відкритий бій бичами або канчуками. Такого роду суд признавався правомочним, хоча в житті зустрічалися рідко.

1.1. Полкові суди.

Полкові суди складались з судді і полкової старшини. Засідання проводились в спеціально призначених для цього приміщеннях. Такі суди розглядали в основному громадянські спори, але вони могли розглядати і кримінальні справи по малозначних злочинах.

Наряду з полковими судами були суди полкових канцелярій. В їх склад входили: полковник і полковий старшина, в той час як в полковий суд входив, крім того, полковий суддя, старшина і «знатні товариші»1. Йому були підсудні справи полкової і сотенної старшини, а також «значкових і знатних військових товаришів». Суд розглядав всі види громадянських і кримінальних справ.

1. Генеральний суд.

На відміну від інших судових постанов в засіданнях генерального суду приймали участь два генеральних судді та «інші з генеральної старшини або від знатних бунчукових товаришів, у праві вправні особи». При генеральному суді був створений і третейський суд. Його

1Див.: Смолій В. Українська козацька держава // Історія України, 1996 р. №4

підсудність складали справи, які можна було закінчити миром, а також інші кримінальні і цивільні справи меншої складності. У складі третейського суду були «декілька персон з числа осіб знатних, добросовістних і в правилах вправних».

1.3 Суд генеральної воєнної канцелярії

В його склад входили: гетьман, декілька чоловік із генеральної старшини. Йому були підсудні найбільш важливі справи у відношенні осіб генеральської старшини, бунчукових товаришів і «куманських протекціонерів», тобто осіб, які знаходились під особим покровительством гетьмана.

1.4. Суд гетьмана

Це найвища судова інстанція. Матеріали багаточисельних досліджень старовини, викладені авторами Х\/ІІІ - ХІХ століть у різного роду записах, очерках, наукових книгах, говорять про те, що цей суд був своєрідним органом кабінетної юстиції. Справи по першій інстанції він не розглядав. У його задачу входило розглядання прохань про помилування, заміні одних мір покарання іншими, припинення кримінальних справ та ряд інших рішень, які входили в компетенцію верховної влади.

Судова система в той період часу не відрізнялась стабільністю і не була однаковою на всій території України. ЇЇ зміни і уточнення залежали від ряду зовнішніх обставин (зміна «хазяїв» України: Литва, Польша, Росія) і внутрішніх (зміна гетьманів) накладувала свій відбиток на судову систему і застосування правових норм в Україні. Наприклад, гетьман Розумовський ввів чисто воєнний суд, якого до нього не було. У склад цього суду входили: генеральний єсаул, генеральний хорунжий і генеральний бунчужний. Був створений і Верховний суд, який розглядав виключно справи політичного характеру. У його складі були, крім генеральної старшини, представники полкової старшини і духовенства.

Так в основному виглядала судова система України в Х\/ІІ - Х\/ІІІ століттях. Вона існувала до 1763 року, коли була замінена судами міськими, земськими, підкоморськими1.

1Див.:П. Михайленко. Суды и наказания в Сечи Запорожской // Іменем закону, 1993 р., №35

2. Судочинство.

Вивчення великої кількості джерел, в тому числі Інструкції гетьмана Д. Апостола, показує, що судові органи в Україні Х\/ІІ - Х\/ІІІ століть були колегіальні. У склад суда входило «деяка кількість чесних персон». Судді вибирались населенням безпосередньо на радах або призначались висшою владною структурою. Вважалось правильним, що вибраний суддя повинен бути «людиною достойною, заслуженою, непідозрілим, добросовістним, грамотним, у правах вправним, з законного народження, чесного обходження, в словах і ділах постійного», не молодше 25 і не старше 75 років.

Вибраний суддя приносив присягу на вірність службі та суду, клявся розглядати справи по суті без якої б то не було предвзятості, не допускаючи волокіти і «лицеприятия», не уклонятись від служби, керуватися законом. А якщо «право мовчало», тобто не регулювало конкретні відносини, - «совістю, прикладом інших справ християнських та прециндентом». У спірних випадках повинен віддавати перевагу нормам з більш м’якими санкціями.

Суддя вибирався для здійснення правосуддя на певній території і тому його компетенція розповсюджувалась тільки на цю територію, за вийнятком тих випадків, коли інші особи по відповідній ініціативі звертались в цей суд з проханням розглянути їхню справу. У останньому випадку суддя міг розглянути і таку справу.

Під час судового засідання і винесення присуду у відповідному приміщенні повинен був знаходитись писар, який вибирався на тих самих засадах, що і суддя. Він вів справи судової канцелярії, збирав докази, вів судовий реєстр, писав присуди суду.

Коли суддя обіцяв розглядати справи безвідкладно, то малось на увазі, перш за все, розглядати справи в порядку їх надходження в суд. Вийняток складали особливо важливі справи. Суддя міг не явитись у суд лишень тоді, коли був хворий або попадав у надзвичайну ситуацію, яка не давала йому змоги прийти на службу: розповсюдження епідемії, чуми, війна, стихійне лихо... Але і в цих випадках перерва не повинна була продовжуватись більше тижня і більше трьох разів. Причому, вона повинна була бути підтверджена документально. Навіть тоді, коли суддя знаходився у відпуску, він був зобов’язаний представити своїм колегам достовірне свідоцтво. При відсутності такого документа суддя підлягав покаранню.

В Х\/ІІ