Не важко побачити, що процедура українського суду в Х\/ІІ - Х\/ІІІ століттях стояла на високому рівні. Багато з її рис досягали рівня сучасних європейських країн, а у ряді питань (дострокове звільнення, кримінальне осудження) стояли вище. Були у ній і недоліки. По-перше, багато з них являлись недоліками процесуального права права тогочасної Європи, а по-друге - вони відображали рівень тогочасної української юриспунденції. Ряд з них підлягав усуненню і були б усунені у скорому часі. Але процес воз’єднання України з Росією і особливо з приходом до влади Петра І не дозволив це зробити. На територію України було розповсюджено законодавство Росії, яке нерідко вступало у протиріччя з звичаєвим правом України і тими нормативними актами, які застосовувались у судах.

4. Храрктеристика засобів впливу. Смертна кара.

Види смертної кари в Січі Запорозькій ділилися на прості і кваліфіковані. Але послідні, в свою чергу, поділялися на кваліфіковані насильницькі: які супроводжувалися великими страданнями винуватого ще до позбавлення його життя, і кваліфіковані обрядові. Вони проходили у вигляді нанесення різних позорящих і принизливих церемоніях.

4.1. Закопування живим в землю.

Серед кваліфікованих насильницьких покарань називаються: закопування живим в землю, повішення на крюк за ребро, посадження на кіл і биття при стовбі киями.

Закопування живим в землю назначалось за один з самих тяжких злочинів - а саме за вбивство козака козаком. Закопування в землю виступало в якості не кари, передбаченої законом, а скоріше в якості форми народної розправи.

На практиці мали місце випадки, коли закопану по приговору суду жінку по ходотайству родичів по височайшій вказівці миловали, замінюючи їй цю міру покарання іншою. Таких випадків було багато, що впливало на суддів, і вони майже зовсім припинили застосовувати цю міру покарання, недивлячись на те, що в Положенні прямо говорилось: «живу окопати в землю и казнити ее такою казнью безо всякие пощады, хотя будет убитого дети или иные кто ближайшего роду его, того не хотят, что ее казнити». Але час згладжує і примітки закону. Тому через 15 років після видання Положення необхідно було підтвердження закона. І воно було «Жонок, - говорить Указ від 11 травня 1663 року, - мужей их за убийство против Уложения окапивать в землю по прежнему»1.

Закон продовжував застосовуватися з попередньою скурпульозністю. Так, в 1740 році, закопані були в Солікамску дві жінки «Одна из них - Марфа - за убийство и ссожжение мужа своего, другая - Прасковья - за удавление мужа в постели» Подібних прикладів багато.

4.2. Повішання.

Воно застосовувалось за кражу коней і скота, дрібну і велику крадіжку, покупку завідомо краденого і прийняття краденого на зберігання, розбій, грабіж і деякі інші. Багато авторів приводять немало прикладів, які свідчать про широкий діапазон застосування цього вида покарання аж до падіння Січі. Але в своїй більшості повішання застосовувалось за майнові злочини. Причому цей вид покарання не рідко був альтернативним іншим, частіше з биттям киями біля стовба.. Повішання застосовувалось і за злочини проти честі «За блудодияние их между собою они наказивались так, как и за воровсвто домашнее». А крадіжка домашня тягла за собою повішання. Регильман пише по даному питанню: «Воровство и блуд не терпели, а если би и кто хотя мало, как то путо или плеть у них украл, повешен тот на древе будет».

Про способи кари досить широко говорять Корж і Рігельман.

1Див.: Дарский А. Система карательных мер... ст. 446.

Шибениці споруджувалися в кожній паланці і на великих дорогах, і взагалі поза межами міст і сіл. Де не було шибениць, вішали на деревах. Досить часто винуватих вішали там де вони скоювали злочин.

Повішання проводилось трьома способами.

Простим, нормальним «до шибениці приставляли драбину, підіймали на ній злочинця, а потім накинувши на нього зашморг, драбину забирали». Інколи це робили за допомогою коня.

За ноги вниз головою.

Кваліфікована форма повішення - повішання за ребро гаком (металічним крюком).

Корж по приводу третього способу повішання говорить слідуюче: «Злочинця вішали за ребро на залізний крюк, а він залишався в такому положенні поки не помирав, і кістки його не розсипались; це робилось в приклад і страх іншим, і зняти йогоз крюка ніхто не міг під загрозою смертної кари». В літературі приводиться приклад, коли на крюк повинен був вішати батько рідного сина власноручно. Говорять, що цей вид кари призначався за кваліфіковану крадіжку, тяжкі випадки посягання на власність - розбій, грабіж...

4.3. Посаження на кіл.

Це один з найдавніших звичайних видів смертної кари. Він застосовувася в багатьх країнах в Х\/-Х\/ІІІ ст, в Січі Запорозькій, як бачимо з моменту її організації. Професор Сєргєєвскій описав це виконання «В землі, - говорив він, - закріплювався вертикальний кіл з загостреним верхнім кінцем чи металічним наконечником. Злочинця, з зв’язаними назад руками, садили на нього зверху так, щоби острійо ввійшло в задній прохідний отвір. Під тяжінням