У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


проблема прав людини і прав нації втілювалася в життя в гіпертрофованому вигляді. Підписавши «Загальну декларацію прав людини», тоталітарна система не поспішала її реалізувати, оскільки демократизм цього документа був несумісний з політикою неправової держави.

У перебудовчий горбачовський період спроби реформаторів втілили в життя Декларацію вступили в глибокі протиріччя. Суперечливість полягала в тому, що, по-перше, нації, які прагнули реалізувати своє право на самовизначення, зустріли шалений опір великодержавників Кремля і значної частини російськомовного населення в республіках; по-друге, колишня КПРС, прагнучи зберегти радянську імперію, інспірувала створення в республіках інтеррухів, які повели активну боротьбу проти національно-демократичних перетворень, посилили міжнаціональну ворожнечу, дестабілізацію суспільтва в новоутворених на руїнах СРСР державах.

4. Основні чинники, від яких залежить формування українського народу.

Формування українського народу, його стабільність та динамічний розвиток залежить від багатьох чинників, серед яких варто назвати такі:

Створення ефективної української економіки, орієнтованої на ринкові відносини і зміцненні внутрінаціональних зв’язків. На сьогодні вона ще залишається соціалістичною часткою колишнього єдиного народногосподарського комплексу з тоталітарно-мафіозним методом управління і неспроможною через орієнтацію на всесоюзний економічний простір функціонувати і згутровувати людей в єдину спільноту. Не сприяють утвердженню чуття єдиної родини відсутність гарантії економічного суверенітету, зокрем, прозорість кордонів, брак енергоносіїв, нестабільність валюти, гіперінфляція, масове пограбування національних багатств та ін. Українська нація як носій державницької ідеї, зазнавши утисків та геноциду від агресії та поневолення сусідніми державами, втратила кращі здорові сили, зокрема свою еліту. Доба радянська взагалі поставила питання про існування української нації як етносу. Найважливішими віхами цього злочину є голодомори, що принесли мільйони жертв, масові репресії та депортації «зрадників» та «націоналістів» у табори Сибіру й Півночі, нераціональне розміщення промиловості, Чорнобильська катастрофа та ін. Екологічні фактори загрожують генетичному складу за класовою ознакою, в основі якої була бекомпромісна боротьба на фізичне і моральне знищення «українських буржуазних націоналістів» обумовили прихід до керма управління економічним, політичним і духовним життям зденаціоналізованої або проімперської номенклатури, нездатної втілити в життя державницькі ідеї незалежної України. Після жахливих репресій щодо української інтелігенції представники її нової генерації утворилися за останні часи як штучний прошарок для ідеологічно репрезантивних цілей, і через це вона не могла плідновиконувати роль духовного речника нації. На час проголошення незалежності (24 серпня 1991 р.), тяга до якої є нездоланою в народі ще з часів Київської Русі, Україна не спромоглася висунути впливового сильного лідера держави. Особа як головна ланка народу не стала вільною. Національна несвобода глибоко вкарбувалася в сутність людини, яка, втративши націоналоьну гідність, все більше перетворювалася в слухняного гвинтика тоталітарної держави, а не господря своєї власності, етнічної території та національних багатств. О.Гончар слушно зауважує, що коли ми дивуємося, звідки оце нещастя занахабнілих хапуг, рвачів, осквернителів народних святинь, то зрозуміло, що імперська система готувала вже у своїх надрах легіони браконьєрів, безбатченків, бездуховних жорстких циніків, у чиїх генах не залишилося навіть посуття совісті, моральних обмежень, розуміння елементарного людського обов’язку. Така бездумна і бездуховна особа здатна виконувати будь-які накази «своїх вихователів», навіть злочинні. Адже сьогодня у руках людини є надпотужні знаряддя праці, здатні не тільки забезпечити високу продуктивність праці, але й завдати величезної шкоди природі аж до екологічної катастрофи. Опинившись на своїй етнічній території, на земляж «чужого» етносу (особливо не по своїй волі), людина не завжди з розумінням ставиться до надбань народу, який вклав у рідні села, міста, землю свою працю. Проблема прав людини і прав нації безпосередньо пов’язана з питання відродження та поступу національної культури. І тільки в середовищі національної культури можлива реалізація прав людини. Першою і необхідною умовою відродження духовності, а також і демократії є відновлення Української державності. Адже імперська політика в галузі культури витіснила українську мову у сферу побуту, позбавила українця мождивості прилучатися до духовного життя України, яким так захоплювалися свого часу європейці. У радянські часи використання рідної мови, духовності вважалися за ознакою інтелектуальної відсталості або прояв «буржуазного націоналізму». Планомірна русифікація та культурний геноцид набули загрозливого, а в деяких регіонах незворотного характеру для духовногорозвитку українського народу. Спадщина минулого тяжіє над свідомістю людей. Тому проголошення української мови як державної у незалежній Україні, турбота про відродження української культури, повернення історичної пам’яті та ін. Є не тільки відновленням справедливості, але й шляхом до духовної свободи народу. Формування громадянського суспільтсва, підгрунтя якого становили б приватна власність і вільна людина. Це зумовить формування демократичної правової держави, а також принципово інші умови і засоби самореалізації особистості. Тепер вона знаходитиме себе не тільки на терені національної взаємодії, як це властиво перехідному стану суспільства, але й у численних структурах громадянського суспільства, політичних партіях і громадських рухах, підприємницьких і професійних союзах, творчих спілках і об’днаннях тощо. Нова Конституція, кожне положення якої послідовно і повністю відповідало б найважливішим конституційним принципам, і в першу чергу таким: український народ, який складають громадяни України ясіх націоналбностей, є єдиним; утвердження і забезпечення громадянських, політичних, економічних та культурних прав і свобод людини є головним обов’язком держави; держава сприяє консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності усіх національних меншин.

Отже, проблема прав людини і прав нації - одна з головних у процесі зміцнення незалежності, державотворення, реформування суспільтва. Шлях її вирішення полягає у площині формування громадянського суспільства і правової держави не в межах колишнього Союзу, а в новостворених

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7