Розвиток демократичних процесів на місцях має принципове значення для побудови в Україні соціальної, правової держави. Виходячи з цього, Конституція встановлює, що місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам в частині повноважень, делегованим їм відповідними районними або обласними радами. Обласна, районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої держадміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої адміністрації (ст. 118 Конституції). Таким чином, ця конституційна норма закріплює можливості впливу органів самоврядування на місцеві виконавчі структури. Разом з тим слід врахувати й те, що в сучасних економічних і політичних умовах, багатоманітності думок щодо напрямів реформування суспільних відносин набрати дві третини голосів депутатського корпусу досить непросто.

Згідно з Основним Законом місцеві держадміністрації повинні забезпечувати виконання Конституції і законів України, актів президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, виконання державних і регіональних програм соціально- економічного і культурного розвитку, ппрограм охорони навколишнього серидовища, підготовку і виконання обласних і районних бюджетів. Відповідно між держадміністрацією і органами місцевого самоврядування районного і обласного рівня можуть виникати конфлікти з питань бюджету, соціально-економічного розвитку території, приватизації державного майна. Суттєве значення має положення п. 6 ст. 119 Конституції, що місцеві держадміністрації повинні взаємодіяти з органами місцевого самоврядування. Дана конституційна вимога є досить грунтовною, що не була реалізована в ст. 6 Конституції щодо взаємодії законодавчої, виконавчої та судової влади. Конфлікти між владними і самоврядними структурами на місцях впливають і на взаємовідносини між законодавчою, виконавчою гілками влади, Президентом.

2. Питання реалізації Конституції України.

Питання практичної реалізації принципів та норм Конституції України, втілення їх у повсякденне життя суспільства і держави, забезпечення орієнтації на них кожного громадянина нашої країни - це питання не менш важливе і складне, ніж прийняття самої конституції. Безумовно, Конституція України вже зараз діє, діє повністю, без будь-яких обмежень з часу свого офіційного прийняття 28 червня 1996 року. Але не менш зрозуміло й те, що впровадження принципів та норм Конституції у життя, їх втілення безпосередньо у соціальну практику - процес достатньо довгий. Авжеж слід прийняти відповідні, передбачені у самій Конституції конституційні закони, за допомогою яких визначаються, наприклад, плрядок створення, статус та форми діяльності відповідних державних та самоврядних інституцій, вирішуються питання пов"язані з правами та обов"язками громадян України, іноземців та осіб без громадянства, регулюються питання мовної політики держави тощо. Але перед усім слід забезпечити існування, сворити відповідні матеріальні, організаційні, пов"язані зі свідомістю людей передумови вирішення усіх наведених та багатьох інших різнопланових вимог успішного розвитку конституційного процесу. При цьому слід ураховувати, що переважна більшість цих проблем вирішується з великими труднощами. Візьмемо, наприклад, питання мовної політики держави. В Конституції України це питання вирішується на принципово демократичних засадах, з однією непорушною умовою - українська мова, яку Конституція визначає як державну мову, повинна набувати все більшого поширення, вивчення та застосування. На практиці, проте, це зовсім не так. Білш того, у деяких регіонах, користуючись тим, що новий, передбачений ст. 10 Конституції України закон про мови ще не прийнятий, видають нормативні акти, які практично обмежують використання української мови у державному та суспільному житті.

Слід спенціально наголосити на тому, що зазначена й усяка подібна практика ігнорування норм Конституції України, відсутність відповідних законів є безпідставними і не можуть мати місця передусім ще й тому, що згідно ст. 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і повинні виконуватися безпосередньо, не чекаючи, коли у відповідному законі, на основі конституційного принципу про державний статус української мови, будуть розписані організаційні заходи щодо забезпечення реалізації положень ст. 10 Конституції України.

Говорячи про втілення норм і положень Конституції України у життя, перш за все слід звернути увагу на практичне здійснення конституційних, як й усіх інших, прав і свобод людини і громадянина.

Питання прав і свобод людини і громадянина є виразом у правовій формі та забезпеченням практичного здійснення послідовно гуманістичного принципу, визнаного світовою спільнотою і закріпленого у нашій Конституції, принципу, згідно з яким "людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

Слід згадати, що в Україні одержала свій розвиток українська концепція прав людини і правової держави, засновниками якої були професори Олександр Федорович та Богдан Олександрович Кістяківські, Сергій Олександрович Котляревський, Микола Іванович Палієнко, Володимир Іванович Сливицький ита інші відомі правознавці. Саме права людини, забезпечення їх практичного здійснення та захист вважали вони найважливішою рисою, самою суттю правової держави.

Виходячи саме з цього критерію, ми, на жаль, не можемо ще нашу молоду, дійсно суверенну і незалежну Україну у повному розумінні правовою державою. "Демократична, соціальна, правова держава" - це той конституційний принцип державотворення, який ми наполегливо, поступово, недивлячись на існуючі труднощі та перешкоди, реалізуватимемо у практичному житті.

У цьому плані одним з найважливіших завдань сьогодення є практичне забезпечення здійснення у нашому суспільстві принципу