3. Реформування судово-правової системи в Україні.

Конституція України вимагає реформування і судово-правової системи в Україні. Головним завданням цієї реформи має бути створення механізму ефективного захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави, підтримання режиму законності та правопорядку в державі. Тим більше, Конституція проголошує (ч. 2 ст. 124), що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Це положення істотно розширює юрисдикцію судів і свідчить про те, що немає обмежень у зверненні заінтерисованих осіб за судовим захистом своїх конституційних прав і свобод. Водночас виникає необхідність розмежування правовідносин між судами загальної юрисдикції за видами судочинства - цивільного, кримінального, адміністративного. При цьому слід враховувати і правовий статус Конституційного Суду, який уже рік функціонує. Важливого значення у цьому питанні набуває прийняття нових кодексів України - цивільного, кримінального, адміністративного і кодексів про відповідне судочинство.

Концептуальним питанням для судово-правової реформи є визначеня шляхів реформування самої судової системи. Конституція передбачила функціонування в Україні єдиної системи судів загальної юрисдикції, визначила побудову її за принципапи територіальності і спеціалізації, створення вищих спеціалізованих судів та апеляційних судів, запровадила інститут присяжних. Крім того, до судової системи мають увійти як спеціалізована галузь підсистема арбітражних судів, яка на сьогодні, як відомо, є самостійною, та військові суди.

Реформування судової системи має відбутися на основі прийняття нового закону про судоустрій. Одним із центральних і найбільш складних питань цого закону є структурування судової системи. На сьогодні існує вже чотири законопроекти. Перші два, де розробниками є Верховний Суд України і Міністерство юстиції України, по-різному вирішують питання щодо побудови судової системи. Є проект, підготовлений народним депутатом В.І. Шишкіним, який у своїй основі багато чим відрізняється від двох попердніх. Тому виникла нагальна потреба у розробленні оптимального, економічно прийнятного варіанту закону, в якому, виходячи з конституційних засад, з урахування досвіду країн розвиненої демократії та особливості власної судової системи і соціально-економічної ситуації в Україні, було б виписано судову систему судів загальної юрисдикції. Прект такого закону розроблено в Інституті законодавства Верховної Ради України за участю відповідальних працівників Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду, Генеральної прокуратури, вчених Інституту держави і права НАН України, юридичного факультету Національного університету ім. Т.Г.Шевченка1. Розробники виходили з того, що при попудові судової системи має поєднатися створення галузевих (спеціалізованих) судів із запрвадженням внутрішньої спеціалізації у деяких судових ланках. Бажано залишити там, де вони нині функціонують, суди, які найбільш наближені до населення і захищають права людини, розглядаючи значну кількість усіх судових справ, і чиє функціонування випробувано часом - тобто районні та обласні судові ланки.

Крім того, через реформування судової системи необхідно реалізевати одну з демократичних засад судочинства, передбачену Конституцією, - апеляційне оскарження судових рішень (ст. 125). Йдеться про створеня системи апеляційних судів. Крім того, має бути запроваджено участь присяжних у судочинстві з визначенням умов їх діяльності, оплати праці тощо.

Наявність таких чотирьох варіантів проектів Закону щодо реформування судової системи ще раз підтвердила гостру необхідність

----------------------------------------------------------------

1Див.: Рабінович П. - Загальна концепція правової реформи в Україні: до характеристики вихідних засад./ Академія правових наук України, - 1998 р., - № 1 (12) - ст. 18.

координації законопроектної роботи. Як показує досвід з розробкою проекту кримінального кодексу, цивільного і господарського кодексів, Закону про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та інших, альтернативна розробка концептуально різних за своїм змістом законопроектів у сучасних умовах веде до значни фінансових витрат, розпорошення сил, протистояння, неузгодженості, інших негативних проявів і в кінцевому підсумку - до гальмування законодавчого процесу. Інститут законодавства Верховної Ради України вивчає цю практику, і найблищим часом будуть внесені пропозиції керівництву Верховно Ради.

Судово-правова реформа передбачає перебудову не лише судової системи, а й інших органів, діяльність яких пов"язана з правоохоронними функціями. Тому реформуванню підлягають і органи прокуратури, попереднього розслідування, внутрішніх справ, юстиції тощо. Так, реформування органів прокуратури має виходити з конституційних засад (ст. 121 Конституції України), що прокуратура не здійснюватиме досудового слідства у кримінальних справах і загального нагляду. Складність полягає не стільки в структурній реорганізації цих органів, скільки у вирішенні питання про передачу іншим органам тих функцій, які відповідно до Конституції вилучаються з компетенції прокуратури. Необхідно ще раз осмислити доцільність такого конституційного рішення. Водночас важливо визначити правовий статус прокуратури як єдиного самостійного державного інституту, механізм її взаємодії з іншими державними органами. Тому найблищим часом необхідно розробити новий закон про прокуратуру, який би врегулював ці та інші питання.

Ефективність судово-правової реформи пов"язана з перебудовою системи органів попереднього розслідування. У цьому аспекті проблемним є питання про систему органів дізнання. Зокрема, остаточно слід визначитися з Національним бюро розслідування як органами попереднього розслідування, утвореним Указом Президента в квітні цього року, підрозділами податкової поліції як органами попереднього слідства, а можливо, доцільно повернутися до грунтовних досліджень стосовно ідеї про створення єдиного слідчого комітету, яка була проголошена в Концепції судово-правової реформи 1992 р.

У межах реформи слід дати відповідь і на таке запитання: як бути з муніципальною міліцією, створення якої передбачено законом України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 38)?

4. Реформування місцевого самоврядування.

Однією з складових частин державно-правової реформи в Україні має стати реформування місцевого самоврядування або, як інколи його називають